Ніколи б не подумала, що так сильно захочу розлучення. З ним було стільки тяганини, що нікому такого не побажаєш. У нас з Юрою не склалося. Попри шлюб, народження сина, дочки й будування будинку стосунки дали тріщину. Чоловіка не хвилювало, що я залишаюся з маленькими дітьми одна. Він хотів забрати будинок.
– Твого там нічого немає! Це я їздив закордон і важко заробляв на нього і на все, що всередині. Ви з дітьми ні на що не претендуєте!
– Не хвилюйся, я все у суді докажу, тоді побачимо, як ти защебечеш! Аліменти будеш платити, як миленький!
– Нічого не збираюся виплачувати!
Тяганина тривала два роки. Довелося переїхати з дітьми на орендовану квартиру. Потім вони пішли в садок і стало трохи легше. Я влаштувалася на роботу і старалася почати нове життя. Своїм дітям я не забороняла бачитись з батьком. Він міг забрати їх на вихідні. Тоді я могла приділити собі час і навіть заводила нові знайомства.
Так я зустріла симпатичного, розумного і чуйного Олега. Чоловік досить швидко зізнався у своїх почуттях, прийняв моїх дітей і ми поволі будували стосунки. Та якось діти повернулися від батька якимись стривоженими. Казали, що більше не хочуть до нього їздити. Але істинної причини я так і не дізналася. Та вирішила їх послухати.
Потім я зустріла колишню сусідку, яка зізналася, що по селу ходять чутки. Ніби-то він через мене подав на розлучення, бо діти не від нього, а сам все частіше з’являється на людях з пляшкою в руках. Скотився після тих судів.
Я ж його чіпати не стала. Мені будинок не потрібен, нехай робить, що хоче, тільки нас не чіпає.
Потім я відмовилась від аліментів, бо переїхала до будинку Олега. Діти його сильно полюбили, він замінив їм рідного батька і сам обожнює малечу. Ми часто гуляємо разом у парку, ходимо в кафе і цирк. А недавно я дізналася, що вагітна.
Мені подобалось моє життя: люблячий чоловік, чемні діти, нова робота. От би ще колишній не наробив якоїсь біди. Сподіваюся минуле залишиться в минулому.
Чи правильно я зробила, що розлучилася?
