Я завжди знала, що чоловік не дуже любить моїх батьків, та такого від нього я не чекала.
У нього було день народження. Ми хотіли святкувати його у ресторанні, та через карантинні обмеження, не змогли цього зробити. Тому вирішили покликати друзів і родичів додому. Я щось приготую, щось замовлю.
Ще за тиждень до свята чоловіка сказав, щоб я не кликала своїх батьків.
– Посидимо з ними потім, окремо. Прийдуть мої друзі, колеги з роботи.Я хочу розслабитись і спокійно посидіти.
– Та гаразд.
Я з чоловіком погодилась, але за усіма справами забула повідомити про це мамі. Вони з татом прийшли у сам розпал свята. Чоловік уже був добряче випивший, та і гості за столом не інакші.
Я почула дзвінок у двері. Оглянулася, ніби усі вже прийшли. І тут я згадала, що забула попередити батьків. Відчинила їм, виганяти було вже незручно. До того ж вони прийшли з подарунком, мама ще тортик сама спекла.
Батьки тільки почали роззуватись, як у коридор зайшов мій чоловік. Почав кричати до мене:
– Я ж їх не кликав. Що вони тут роблять? Надворі карантин, а вони лазять по всіх усюдах!
Мені стало невимовно соромно. Хоч він був п’яним і язик заплітався, та батьки все зрозуміли. Вони почували себе незручно, а я думала, що провалюсь крізь землю зі стида. оді чоловік почав сперечатись з моїми батькам. Він поводився, як свиня. П’яна. Вони вирішило цього не слухати, а розвернулись і пішли. Я вибігла, вибачилась перед ними. А з чоловіком того вечора уже не розмовляла.
Та у мене ще буде з ним серйозна розмова!
Як ви гадаєте, чи змінить розмова ставлення до батьків?
