Мабуть, багато людей стикалися зі схожими проблемами. Однак зараз мені потрібна чиясь підтримка, бо розуміння від батьків годі й чекати. Всі вважають, що у цій ситуації саме я не права.
Ми з чоловіком прожили в шлюбі 8 років. Звичайно, що я завжди мріяла про щасливу сім’ю і намагалася зробити все для того, щоб мій обранець почувався комфортно. Поки чоловік ходив на роботу і заробляв гроші, я займалася домашніми справами. У домі завжди була затишна атмосфера і чистота. Однак я не хочу бути рабинею і служницею для своєї сім’ї. У першу чергу я жінка і хочу ніжності, турботи та тепла.
Я багато років провела в декреті. Спочатку після народження однієї дитини, а потім після другої. Увесь цей час я займалася вихованням, прибиранням і готуванням. Та цей період добіг кінця і я повернулася на роботу. Лише зараз я можу оцінити, як насправді чоловік разом з дітьми цінує мою працю. Без мене ніхто більше нічого вдома не робить. Я не дивуюся молодшому синові, адже він ще зовсім маленький. Проте дитина завжди бере приклад з дорослих. А старша сестра і батько навіть чашку за собою не помиють. На будь-які зауваження я чую лише закиди, мовляв, це мій обов’язок займатися такими речами.
Чоловік відмовляється допомагати, бо він виснажується на роботі. Однак чому ніхто не задумується про те, що я також втомлююся? Загалом мені подобається вести побути, але бути домогосподаркою я не погоджувалася. Мені хочеться більше часу приділяти собі. У мене також є хобі, робота і бажання самореалізуватися.
Я неодноразово пояснювала Андрію свою позицію і просила його зрозуміти мене. Проте він впевнений в тому, що жінка зобов’язана слідкувати за дітьми і чоловіком. Нещодавно я прийшла пізно додому і заснула. Андрію вистачило наглості розбудити мене і попросити розігріти йому вечерю. Хіба так важко зробити це самостійно? Навіть малій дитині це під силу. У той момент мій терпець увірвався і я вирішила поїхати до батьків. Я надіялася, що мій вчинок провчить чоловіка і він нарешті зрозуміє, як це бути на моєму місці.
Проте вдома я не отримала тієї підтримки, на яку розраховувала. Рідні люди дорікають мені, що я такими темпами зруйную свій шлюб. На думку матері, чоловік в цій ситуації має рацію. Я провела одну ніч з батьками і перебралася до брата. Однак мені все одно незабаром потрібно повернутися додому. Андрій лише розсміється з цього всього і точно не змінить свою поведінку. І як мені далі бути? Як пояснити чоловікові, що я жінка, а не посудомийка? Так хочеться відчувати себе потрібною і коханою…
Що б ви могли порекомендувати жінці, яка опинилася в такій ситуації?
