Чоловік сидів на краю обриву. Важко наважитися, навіть якщо прийшов останній край. Важко зробити останній рух. Він дивився вниз, і безодня вдивлялася в нього і манила

Чоловік сидів на краю обриву. Важко наважитися, навіть якщо прийшов останній край. Важко зробити останній рух. Він дивився вниз, і безодня вдивлялася в нього і манила.

– Посунься, – сказав голос справа.

Чоловік повернув голову. Великий чорний кіт з білою смугою на лобі стояв поруч. Чоловік не здивувався. Чому ще може дивуватися той, хто сидить на краю? Він посунувся, і кіт сів поруч.

– Любов, одруження, діти, позика на квартиру і машину? – запитав пухнастий.

– Точно, – відповів чоловік. – Все правильно. А платити немає чим, немає грошей.

Який я їм батько і чоловік, якщо не можу. Їм буде краще без мене.

– Ось воно що, – сказав кіт.- Так у мене те ж саме, тільки без позики. Ми з тобою ніби як друзі по нещастю. Мабуть, стрибати разом доведеться.

Чоловік подивився на кота:

– Я і не знав, що у вас теж такі проблеми

– Ще б пак, – відповів кіт. – А знаєш … Якщо ти не проти, то стрибнемо через годинку. Ти б пригостив мене наостанок віскі, дуже вже я люблю його.

– Та невже ти п’єш! – здивувався чоловік.

– Буває, – відповів кіт.

– А у мене грошей немає, – сказав чоловік і поліз в кишеню.

Папірець зашарудів між пальцями.

– Ти диви, – здивувався він, – звідки б? Звідки вони взялися?

Він витягнув п’ятдесят доларів і довго їх розглядав. Потім встав, і вони з котом пішли в найбільший бар. Кіт сказав, що йому там дуже подобається. Чоловік сів і замовив на всі гроші віскі.

– Для мене і кота, – сказав він.

Офіціант здивувався, але звичка виконувати замовлення взяла своє. А потім вони пили, говорили і плакали, а потім обнімалися і сміялися, згадуючи щасливі хвилини життя. А потім хтось включив веселу музику, і вони не змогли втриматися.

А потім таксі відвезло їх додому до чоловіка. Коли кіт підвів його до дому, обидва були п’яні. Чоловік ледве стояв на ногах. Він боявся дзвонити додому і сів біля дверей. Сів і заснув, а кіт … А кіт наблизив до нього морду.

– Я ж не забув той шматок м’яса, – сказав він. – Пам’ятаєш, той з бутерброда, який ти віддав мені. Це була найсмачніша вечеря в моєму житті. Моя остання вечеря. А ти з’їв шматок хліба, тому що віддав м’ясо голодному мокрому чорному коту на розі. Це був я. Я не забув тебе. Спи спокійно. Тепер є у тебе свій котячий ангел, а ми своїх не здаємо.

Кіт розвернувся і вийшов надвір. Великі чорні крила розкрилися за спиною, і він злетів у чорне нічне небо. Туди, до зірок. Туди, де живуть ангели і всі світлі душі.

А на ранок господиня найбільшого бару, яку всі називали Залізна леді за характер і тяжку долю, прийшла на роботу.

Офіціант, сміючись, розповів їй про дивного погано одягненого мужика з 50 доларами, який доводив, що навпроти нього сидить чорний кіт.

Залізна леді зблідла і схопилася руками за горло.

– Чорний з білою смугою на голові? – запитала вона.

– Так. Звідки Ви знаєте?

Знаю.

Це був він. Вона кинулася до телефону і довго дзвонила в службу таксі, просячи дати їй номер того, хто вчора відвозив чоловіка від їх бару. Вигребла все з каси, поїхала до банку і зняла гроші. А потім дістала заповітну стару коробку з під туфель з написом «1875 рік». Вона склала туди пачки грошей і поїхала до того дому. Двері їй відкрила маленька жінка в старому халаті. За нього трималися двоє діточок. Хлопчик і дівчинка.

– Я приїхала віддати вам коробку, яку вчора забув ваш чоловік, – сказала Залізна леді.

Жінка взяла важку коробку і відкрила її.

– Боже мій! – скрикнула вона. – У мого чоловіка не може бути стільки грошей.

– Це від друзів …

– Немає у мого чоловіка друзів, – відповіла жінка, – і взагалі нікого, крім нас, немає.

– Тепер є, – сказала Залізна леді. – Тепер у нього багато друзів. Ми всі його друзі … Я не можу вам всього пояснити, але ви повинні взяти ці гроші … Це мій борг йому. Так треба. Візьміть для дітей.

І вона повернулася і пішла, а маленька жінка в старенькому халаті дивилася їй услід.

Залізна леді сиділа на лавці. Сигарета тремтіла в руках, а по щоках текли сльози. Вона … згадала, як чорний кіт з білою смугою прийшов до неї, коли настав останній день. Він прийшов і не дав їй зробити той останній крок з обриву. А на наступний ранок до неї додому постукав дивний, смішний і товстий господар картинної галереї в дорогому костюмі і довго доводив їй, що вона забула у нього ось цю саму коробку з написом «1875 рік», набиту грошима. А потім він, втомившись, став перед нею на коліна і просто попросив взяти все це. Просто тому що так треба.

На ці гроші вона відкрила найкращий бар в місті. А ту галерею їй так і не вдалося знайти, хоча потім об’їздила все місто. Так і зберігалася у неї коробка … А тепер ось знадобилася.

Залізна леді встала. Вона йшла вулицею. А чорний кіт дивився на неї і посміхався. Він знав, що коробка піде далі. Піде далі між людьми і обов’язково потрапить до того, хто не пошкодує останнього шматка для голодного, мокрого кота.

Не поспішайте стрибати з обриву. Не поспішайте. Може, у вас за спиною стоїть чорний кіт з білою смугою на голові. Він ніколи не забуває. І обов’язково прийде. Треба тільки вірити.

А вам сподобалася ця історія?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector