Нормальна така сім’я вийшла, коли діти перемішалися всі. І що важливо, не багато їх вийшло: всього десять штук на такий дім просторий

Андрій з Наталею одразу почали щасливо жити разом.

Покохали. Весілля пишне відсвяткували. І з першого ж дня – у своєму будинку. Андрій його разом з батьком побудував. Високий будинок вийшов, ставний якийсь, з величезними вікнами, що дивилися на подвір’я і на вулицю. Двір просторий, похилий трохи, з клумбами-квіточками. А позаду споруди для худоби і город немаленький, що тягнувся рівними грядками туди, де сонце вставало.

Господарям трохи за тридцять, а у них вже шестеро дітлахів в будинку і по двору шарудять. І це теж – правильно.

Але тут раптом молодша сестра Андрія, Віра, що жила в сусідньому селі і щорічно народжувала казна від кого, вчаділа-таки від горілки – не прокинулася одного ранку після чергової нічної гулянки.

Що тут говорити? Андрій зібрався. Поїхав. Наталя-то куди від дітей і від господарства. Поховав. Все як треба, по-людськи. І додому приїхав. Стоїть на порозі на порозі, а попереду руками чотирьох племінників обіймає. Молодшому, Вовчику, чотири.

Наталя на стілець сіла мовчки і дивиться. І діти – теж мовчать і дивляться.  Що їм ще робити? Наталя руки фартухом витерла та й каже:

– У мене ж навіть солі не вистачить, щоб борщ на всю банду посолити.

– А ми його і несолоним з’їмо, – Андрій дружині відповідає. А сам посміхається.

Ну і Наталя посміхатися почала. А що їй робити?

Двоюрідні ж кинулися до прибулих і роздягати їх почали.

Нормальна така сім’я вийшла, коли діти перемішалися всі. І що важливо, не багато їх вийшло: всього десять штук на такий дім просторий.

Це вже потім, в кінці наступного літа, через їхнє село як буря промчав циганський табір. Спалахнув вогнем, все на своєму шляху змітав. Після тієї бурі багато господинь не дорахувалися кольорової білизни, вивішеної на паркани для просушування, з десяток курей і качок. А у Свиридова так навіть порося з заднього двору поцупили, прокляті.

Тільки Андрія з Наталією цигани з приплодом залишили.

Увечері вже Наталя на ґанок вийшла, а там – згорток з червоного ганчір’я. Вона навіть відразу не зрозуміла, що це, тому як ганчірки мовчали собі мовчки і – все.

Коли в будинку вже розгорнула на столі – всередині хлопчик смуглявий. Так гарненький такий. Лежить і очима всіх навколо уважно розглядає.

Андрій через плече дружини заглянув і сказав тільки:

– А що? Нормально. Тепер у нас в родині мужиків на одного більше буде, ніж жінок. Та й колір наш білий розбавить кучерями вороними.

А Вовочка, наймолодший до цього, за край столу взявся, підтягнувся, розглянув молодшого брата і каже:

– Ось нам пощастило, скажи, тату! У всіх цигани накрали різного, а нам так навіть Ваську в подарунок залишили! ..

І заметушилися всі разом, зарухалися. Почали новому братові життя організовувати.

Далі що розповідати? Все як у всіх: діти ростуть, батьки старіють. Андрій ось тільки раз по раз стіл в хаті в довжину нарощував. Як черговий син або дочка в школу йде, треба ж і їм десь уроки робити. І робили. І старалися. І в будинку все разом робили.

Коли одного разу в школі на зборах вчителька заговорила про труднощі перехідного віку, Андрій з Наталею (на батьківські-то вони завжди разом ходили) переглянулися і засоромившись обидва, тому що всі ці труднощі проґавили. Залишилося тільки Ваську не упустити.

А як його випустиш, якщо все як треба? У школі – відмінник. У будинку він у свої чотирнадцять всю мужицьку роботу робить і іншим все допомогти норовить.

Спокійно дочки заміж повиходили і до чоловіків вміло переїхали. Хлопчаки теж переженилися і кожен своїм будинком жити почав.

Вася в армії відслужив і до людей похилого віку повернувся. Хотів в місто їхати, далі вчитися – яке там. Щоліта повен двір онуків, племінників Васьки.

А він чекає, всіх, як принців заморських. Готується …

Гойдалки у дворі поставив. А для маленьких пісочницю спорудив. У неї ж відрами з річки піску промитого наносив. Ближче ж до паркану, для малих, кому ще на річку не можна, басейн викопав-облаштував. Туди шлангом з ранку води пускає, щоб зігрілася, щоб діти носами НЕ шмигали. А в сільмазі накупив качечок-дельфінчиків, щоб прям зовсім на море було схоже.Так вся ця орда кожне літо не до діда з бабою їхати збиралася, а до дядька Васі.

А він сяде навпочіпки біля воріт, зарослий майже під самі очі чорною щетиною, і чекає. А як побачить чергового племінника або племінницю, як розкидає руки на всю широчінь, та як засміється, так біжать до нього дітлахи стрімголов, труться об колючі щоки, а самі в вухо норовлять шепнути: «Ти, дядьку Вася, чекав мене?»

Він же цілує, цілує кожного і обов’язково відповість: «Ще як чекав! Більше за всіх!”

Але найбільше щастя ввечері трапляється, коли посуд перемитий, діти накупалися і треба спати йти.

Діти, всі до одного зачаїлися і чекають. Встає дядько Вася тоді і каже гучним голосом:

– Нуууу … хто сьогодні зі мною ночувати на сінник йде? ..

І тут кричать всі. Кричать, напевно, так, як раніше «ура» на демонстраціях кричали …

Вранці вже, рано зовсім, бабка Наталія полізе на сінник, щоб перевірити, чи не знесла якась блудлива курка там яйце, і побачить:

Прямо в середині розстелений величезний такий кожух і спить на ньому абсолютно щасливий красивий чоловік. А навколо, як курчата, дітлахи до нього тиснуться. І сплять всі. Всі дванадцять. А що? У Андрія з Наталею вже одинадцять онуків народилося …

А ви спали в дитинстві на свіжому сіні?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector