Чоловік зізнався у тому, що має коханку. До того ж дівчина вагітна. Десять років спільного життя і от тобі новина!
Запропонував розлучення і поділ спільної двокімнатної квартири.
Йому двокімнатна квартира, а мені кімната в комуналці. Такий от “чесний” поділ. Він чекає дитину, зарплата його ішла на погашення іпотеки. Всі плюси на його стороні. А кому яка справа до мене? Самотня і нікому не потрібна.
Поки ми чекатимемо суду, він привів свою дівчину до нашого дому. До місця, яке було нашим домашнім вогнищем!
Вийшла надвір, сіла на лавочку і розплакалась. До мене підсів чоловік. Іноземець. Я й не помітила, як почала виливати йому душу. Розповіла усе, що наболіло. Він вирішив мені допомогти. Я погодилась.
Я жила у подруги. А іноземець переїхав в мою кімнату з двома друзями. Я уявлення не маю, що він говорив і робив з моїм колишнім чоловіком, але через три тижні той прийшов до мене і запропонував частку за квартиру.
Я відмовилась. Повернулась у свою квартиру. Тепер я там повноправна господиня. Де живе чоловік з коханкою мені не цікаво. Їхня справа. Розлучились тихо.
Свого рятівника я бачила лиш раз, він прийшов з великим букетом квітів і сказав, що у них на батьківщині жінок не прийнято так ображати.
Побажав мені удачі і просто зник з мого життя! Ну не дивина?
А як ви вважаєте, випадковості не випадкові? Чи довірились би ви незнайомцю, як героїня?
