У моєї бабусі нещодавно було день народження, їй виповнилося 75 років. Вона жила у селі, сама поралася по господарстві та на городі, адже дідуся не стало. Мені тоді було так шкода стареньку, адже вона там сама, їй важко. Порадилася з мамою та вирішила її забрати до себе в місто. Разом буде веселіше жити!
Тоді бабусиному щастю не було меж. Адже не треба рубати дрова, щоб зігрітися, бо у нас є батареї та підлога утеплена. З відрами на інший кінець села не треба йти, бо у мене у квартирі є автоматичний котел нагрівання води. Великий супермаркет на розі вулиці та і загалом клопотів менше. Ще й потоваришувала з сусідками, щодня з ними на лавочці сиділа. І хоча вона у нас жила менше місяця, то вже знала стільки цікавої інформації про всіх з вулиці, ніж я з мамою, які тут роками мешкають.
Був липень надворі, я повернулася пізно з роботи, мама тоді ще залишилася на нічну зміну. Заходжу додому – а нікого нема. Зазвичай старенька о такій годині вже на кріслі сидить та свій улюблений серіал дивиться – треба ж завтра обговорити серію з сусідками. Телефону у неї не було, адже вона не вміла ним користуватися. Зайшла до сусідки Ніни та тітки Ані – нема бабусі! Я вже почала хвилюватися, що вона кудись пішла та просто заблукала, бо місто велике, вона ще не знала так добре нашого району. Ще й сонце вже зайшло та почало смеркати.
Я набрала до дільничого поліцейського. Спершу він намагався мене переконати, що зі старенькою все добре та і заяву подають тільки після трьох днів з моменту викрадення. Я не могла так довго чекати! Вже і мама приїхала з роботи, відпросилася. Ми сусідів просили про допомогу та мешканців з іншого району. Деякі навіть оголошення надрукували.
Вже була майже 10 вечора, як до будинку під’їхав великий чорний Мерседес. Звідти вийшов такий солідний дідько в костюмі та темних окулярах. А заді нього стояла моя бабуся! Я на радощах аж чоловіка з ніг не збила.
– Перепрошую, то ви онучка бабусі Стефи? – запитав кремезний незнайомець.
– Так, це я! А що таке трапилося? Бабусю, рідненька, ну де ж ти пропадала?
Але вона тільки мило посміхалася.
– Ваша бабуся допомогла моїй дружині. Вона з малюком тоді якраз гуляла у парку, він неподалік від вашого дому. Ну син почав плакати голосно. А це наш первісток, у нас ще досвіду майже нема. Ваша бабуся сіла біля жінки на лавку та почала співати колискову. І так гарно та ніжно, що малюк заснув. Ну і вони засиділися. А я приїхав та вирішив стареньку підвезти додому. Ще й тортик та квіти купив, у знак подяки!
Бабуся сором’язливо глянула на чоловіка, який передав їй у руки великий букет квітів та наш улюблений тортик – Наполеон.
– Я була рада вам допомогти, – тихо промовила старенька.
Тоді я видихнула з полегшенням – зі моєю коханою бабусею все гаразд.
Старенька бабуся тоді вчинила правильно, коли вирішила допомогти незнайомій жінці з дитиною? А ви вірите у те, що всі наші добрі вчинки повертаються бумерангом?
