Одного вечора чоловік пішов на традиційну прогулянку з собакою. Раптом у домі пролунав дзвінок телефона:
– Галю, терміново ходи сюди. Без твоєї допомоги я не впораюся! І покривало візьми з собою.
Я перелякалася і почала уявляти найгірше. Адже собака у нас був старенький…
Кожного ранку перед роботою я обіймала нашого домашнього улюбленця, бо знала, що такої можливості може більше й не бути…
А ввечері я радісно знову кидалася до собаки і раділа: “Дочекався!”
На жаль, у відповідь він лише махав мені хвостом. Лапи все частіше його підводили.
Я спустилася на вулицю і бачу, що живий. Одразу відчула полегшення. Чоловіка каже:
– Він вже довго лежить і не встає. Я ставлю його на лапи, але собака й кроку не ступає. Земля холодна. Боюся, щоб не замерз.
– І що ти пропонуєш?
– Візьмемо його на покривало і занесемо додому. На спині я б сам його не заніс.
Так і зробили. Перекотили собаку на шмат тканини, взяли за різні кінці і понесли. Дорогою 30-ти кілограмовий лабрадор крутився і скиглив, чим лише ускладнював наше завдання.
Уявляю, як це виглядало зі сторони!
Ми з чоловіком, згорблені та знесилені, тягнемо ковдру, а в ній – собака.
Така прогулянка у нас вперше.
Тварина теж нічого не розуміла.
– Годі смикатися, – обурювалася я.
– Навіщо ти кричиш на нього? Він не чує тебе. Глухий. Забула? – дорікає чоловік.
– Я не кричу. Просто навіщо він совгається в різні сторони?
Дивно, але після моїх слів собака перестав рухатися.
Він буркнув, пчихнув і…випустив гази.
Ми з чоловіком розсміялися. На щастя, нам вдалося вийти на наш поверх, де ми впустили ковдру на сходовий майданчик.
Сусіди, які проходили повз і бачили цю картину, кидали на нас здивовані погляди.
Зрештою, ми занесли нашого собаку в дім. Нагодували, вимили і зробили масаж лап.
Зараз він заснув.
Завтра на нас знову чекає прогулянка. І як ми на неї виберемося?
Подумаю про це зранку…
Чи сподобалася вам ця історія?
