Ми з чоловіком прожили разом десять років. Сину уже вісім. Живемо у моїй квартирі, що дісталась мені ще від бабусі.
Мені завжди здавалось, що у нас міцна сім’я. Усі кризи, які інші пари не втримували і розлучались, ми з легкістю проходили разом. Аж ось настає момент, чоловік каже, що він втомився від сімейного життя і хоче пожити сам. Зібрав свої речі і пішов.
Мабуть, останніх пів року нас спіткала черга проблем. Захворіла моя матір, за нею свекруха. І у мене, і у чоловіка були труднощі на роботі. Син наш також лежав у лікарні. А я зіткнулась з підозрою на рак молочної залози. На щастя, діагноз не підтвердився.
Але все це ми пройшли разом. Не кинули один одного у складний період життя.
Коли почалась пандемія чоловік втратив роботу через карантинні обмеження. Від цього у нього була депресія: погано їв, не спав, перестав допомагати по дому.
Всі обов’язки він перекинув на мене: доглядати за мамою і свекрухою доводилось мені, готувати, прибирати, допомагати сину з уроками.
Чоловік тільки що й робив, то скаржився на своє житя.
Я навіть не мала часу і бажання з ним сваритись. Через три місяці чоловіку все-таки вдалось знайти роботу. Проте добиратись потрібно було дальше і обов’язків було більше.
З роботи він приходив втомлений, злий. Все частіше ми починали сваритись. І причиною був побут. Ми не могли поділити обов’язків. Я, між іншим, також працювала. Тому вважала, що заслуговую на відпочинок увечері так само як і він.
Іноді ми могли не розмовляти цілий тиждень. Мене турбували такі затяжні конфлікти. Але я не могла нічого вдіяти. Я не могла постійно це терпіти!
От він і зібрав свої валізи!
– Я зрозумів, що ми застрягли на місці. У нас криза в стосунках. Я вважаю, що нам потрібно відпочити один від одного. Не назавжди. Просто на певний період.
Чоловік поїхав до своєї мами. Свекруха подзвонила і почала допит. А я і сама не знала, що їй відповісти.
Минуло пів року. Мені стало легше, адже до свекрухи уже їздити не потрібно – з нею чоловік, прибрати може син, а готувати для нас двох і не потрібно так часто.
З чоловіком весь цей час я не розмовляла. Він повернувся, та радості від цього у мене не було.
Я не впустила його у квартиру, а відправила туди звідки він приїхав!
Я уже не маю ніяких почуттів до нього. Він так запросто кинув нас із сином, не цікавившись як ми, чи нам щось потрібно. Йому не було до нас діла. Хотів відпочинку – от тепер має досхочу!
Вирішила на наступний тиждень привезти до себе на квартиру маму, аби не їздити до неї постійно. Так і часу буде більше. І вона допомагатиме мені по господарству і з сином. А я можу розвиватись у своїй професії. Я зрозуміла, що шлюб був для мене лиш важким тягарем, а не допомогою. Я себе вкладала всю, а натомість не отримувала нічого.
Чоловік мало не щодня приходить під квартиру і заводить одну й ту саму платівку про те, що ми сім’я і маємо бути разом.
Якби ми були сім’єю, він би не пішов тоді, коли був потрібен мені!
А як ви гадаєте, чому чоловіку був потрібен відпочинок?Таким чином він втікав від проблем? Чи не жорстоко поводилась дружина з ним?
