Моя подруга завжди мріяла стати професійним фотографом, але через невпевненість в собі довго відкладала свої потаємні бажання в далеку шухляду.
Я завжди її підтримувала, намагалася вселити їй віру у власні сили, і мені таки це вдавалося. Іра вирішила подати свої роботи на конкурс світлин, які були присвячені тематиці кохання. Вона із захопленням фотографувала закоханих пар, а результати своєї роботи принесла показати мені.
Я переглядала світлини і захоплювалася тим, якою талановитою є моя подруга. Усмішка не втікала з мого обличчя доти, доки я не побачила на одній із фотографій мого чоловіка, який ніжно обіймав таємничу незнайомку.
Подруга розповіла мені, що бачила в столиці мого Павла разом з тією жінкою, що на фото. Вона натягла окуляри і захисну маску, підійшла до пари і запропонувала їм зробити світлину.
Чоловік під таким маскуванням, звісно ж, не впізнав Ірину, тому охоче погодився.
Я не могла дочекатися, коли ж нарешті Павло повернеться з роботи додому, аби усе з’ясувати.
Він зайшов до квартири, і я одразу кинула йому в обличчя ту фотографію:
– Хто це? То ось як тепер виглядаються відрядження? – злісно запитувала я.
Спершу чоловік пробував себе виправдати, вигадував абсолютно непереконливі історії про те, що ця дівчина – його сестра, просто за 10 років спільного життя зі мною він не знайшов вдалої нагоди, аби нас познайомити.
Невже він думав, що я зможу повірити в таку маячню? Та я не припиняла ставити йому чіткі і різкі запитання. Павло не витримав мого тиску і здався – розповів усе, як на сповіді.
На фото – Світлана, його нова кохана. Він мріє з нею побратися, бо до мене більше нічого не відчуває.
З’ясувалося, що нещасна дівчина нічого навіть не знає про його дружину та доньку. Негідник все продумав до деталей: як тільки познайомився з молодою красунею зі столиці, одразу поспішив до паспортного столу. Для чого? Сказав, що загубив свій паспорт, тому йому швидко оформили новий, де, звісно ж, не знайшлося місця для штампу про шлюб.
Я не могла повірити, що стільки років прожила під одним дахом з людиною, яка здатна на таку підлість. Себе обманювати я більше не дозволю, але й ту дівчину не могла покинути напризволяще. Вона ж вірить йому точно так само, як і я протягом усього цього часу. Потрібно їй про все розказати, а що робити із ним далі – хай сама вирішує.
Я знайшла ту дівчину у соціальних мережах і вирішила їй написати. Павло благав мене, аби я цього не робила. Але тепер його прохання були для мене порожнім звуком.
Світлана не знала, що й сказати, коли отримала від мене декілька фотографій, на яких Павло удає, що щасливий у шлюбі зі мною.
Згодом я дізналася, що дівчина порвала із моїм колишнім, бо навіть, якби й могла йому пробачити, то її впливові батьки ніколи б не дозволили їй вийти заміж за розлученого чоловіка, який зрадив їхню довіру своєю брехнею.
Після того, як я, за словами Павла, зруйнувала його особисте щастя, він пообіцяв, що залишить мене без даху над головою. Сказав, що не розлучався зі мною лише тому, що чекав, коли я перепишу на нього свою частину квартиру. Він знав, що я його надто кохала, щоб відмовлятися виконувати усі його прохання.
З ким я жила усі ці роки? Як я могла мати почуття до такого монстра? Тепер мене цікавить єдине запитання: чи зможу я колись знову довіряти людям?
Що би ви відповіли головній героїні на її запитання?
Чи правильно вчинила Світлана?
