Мені часто доводилось чути від знайомих, що прогулянки з дітьми – для них каторга.
Ніби дорослі адекватні люди і таке говорять!
Та нещодавно зловив себе на думці, що сам так вважав. Але боявся в цьому зізнаватись.
Я задумався, а чому так вважають?
По перше, коли прогулянку вважають обов’язком вона стає нестерпною.
По друге, часто ми вважаємо, що це даремно витрачений час. Адже у нас ще купа справ по дому. Там в машинці одяг поправся, потрібно було вивісити. Чи приготувати обід. А ще пил не всюди протертий.
Або ж просто хочеться полежати і відпочити.
Так ми і починаємо ненавидіти прогулянки. Все і де від установок, які ми тримаємо у своїй голові.
З дитиною нам уже не вдасться полежати спокійно на дивані. І навіть надворі діти активно граються, за ним постійно потрібно дивитись, бігати за прудкими ніжками навздогін.
З дитиною дорослій людині буває нудно. Це зрозуміло, бо це зовсім різні бажання і цілі.
Хоч ми і говоримо, що діти дуже важливі для нас, та все ж буває, що ми роботу ставимо на перше місце.
Звісно, засуджувати за це не можна. Адже і за матеріальні блага дитини батькам потрібно думати.
Але діти ж цього не розуміють, а ваше небажання навіть у простій прогулянці вони гостро відчувають.
Можливо, батькам варто інколи відкидати думки про роботу і хатні справи. Почати хоча б з прогулянок. Цей час виділити, щоб не думати ні про що. А просто радіти якимось дитячим радостям.
Навіть ті ж атракціони. Хто сказав, що вони лише для дітей? Інколи і дорослим необхідно розважитись.
Забути, що ви доросла відповідальна людина. Купити солодку вату і їсти її, прогулюючись парком. Подуріти разом з дитиною. Моменти щастя, вони насправді такі рідкісні. Тому не варто упускати їх.
Як можна вважати час проведений з власною дитиною випробуванням?
А ви любите гуляти з дітьми?
