Мій син тоді ще вчився в шостому класі. Школи звичайна була, діти в класні були дружними, конфліктів не виникало. Та в них тоді змінився класний керівник. Попередня вчителька пішла в декрет, а натомість прийшла Оксана Степанівна. Вона була ще зовсім молоденькою, років 25. Прийшла одразу після закінчення педагогічного коледжу. В школі викладала українську мову та літературу. Зарплата була маленька як для вчителя-початківця. Тому вона і вирішила взяти наш клас під керівництво, для доплати.
Батьків спершу це затурбувало. Адже вона була дуже молодою в порівнянні з іншими вчителями. Але ми нічого не говорили. Думали, що вона буде ближче до дітей, краще їх розумітиме. Єдина річ, яка особисто мені дуже не подобалась – це те, що вона робила різницю між дітьми у класі. Причому, дуже помітну. Оксана Степанівна більше уваги приділяла учням, які вчасно здавали гроші, робили їй подарунки. До мого сина вода ставилась нормально. А от до його однокласника, Вітька, не дуже. Батьки хлопчика не з’являлись на зборах і ні на які подарунки гроші не здавали. Вони просто не мали на це часу, бо працювали на роботі зранку до вечора.
От мій син і розповів, як вона поводилася з Вітею під час їхньої екскурсії. Перед поїздкою діти збирали гроші на проїзд, на харчування, на квитки. Разом виходило майже 800 гривень. Всі діти підняли руки, коли вчителька спитала, хто буде їхати. Всі, окрім Віті. Бо він був не певен, що батьки йому дадуть гроші.
Діти почали розпитувати:
– А що Вітя не поїде, якщо зараз не може підняти руку? – вони хотіли заступитись за однокласника.
Оксана Степанівна відповіла їм:
– Якщо Вітя не зможе оплатити поїздку, то він не поїде. На цю екскурсію їдуть тільки ті, кому точно вистачає грошей.
Як на мене, це було надто. Хлопчик засоромився і закрився в собі. Ні з ким не хотів розмовляти, боявся осуду і образ з боку однокласників.
Того ж вечора до мене подзвонила мама Віті. Не знала, як їй реагувати на цю ситуацію. Так не можна! Це не повинно залишитись безкарним!
Найцікавішим стало те, що батько Віті працював у поліції. Дивно, а я цього й не знала! Він не витерпів такого хамства до його сина і на наступний день прийшов до школи, до того ж у робочій формі.
Директор школи провів його у кабінет, де сиділа Оксана Степанівна. Що він там їй сказав ніхто не знає, але вчителька після цього отримала догану, керівництво у неї відібрали, вона вела просто уроки в дітей, а згодом – пішла з тієї школи.
Я вважаю, вона отримала хороший урок. Бути вчителем означає бути толерантним з усіми дітьми. Її недосвідченість не виправдовує її. Це уже залежить від самої людини, а не від рівня її кваліфікації.
А чи траплялись вам такі вчителі? Як би ви зреагували на таку поведінку педагога?
