Щодня Аліна чує тільки одне запитання від всіх сусідів та знайомих “Як твоя бабуся?”. І завжди пропонують допомогу.
Аліна зніяковіло відповідає, що все нормально, від допомоги відмовляється, на питання про те, чи допомагає їм тьотя Софія – негативно хитає головою. Як навчання? Так поки нормально, 11 клас, тільки відразу після школи Аліна мчить додому: бабуся ж лежить.
– Без «погуляти» ще можна прожити, – пліткують сусідки за спиною, – а їй же треба і до іспитів готуватися, і в інститут вступати. Ні, а Софія яка? Образилася вона, про матір рідну забула. Люда ж дочок одна піднімала …
Колись у Людмили Миронівни було 2 дочки: Неля і Софія. Старша дочка жінки Неля вийшла заміж у 20 років, Софії тоді було 18. Через рік у Нелі народилася дочка Аліна, а ще через 3 роки шлюб розпався.
– До мене повернулися, – розповідала Людмила сусідкам, з якими все життя прожила в одному дворі, – та так і живемо: в одній кімнаті я, в іншій – дочки і внучка. Софія незадоволена, звичайно, що сестра повернулася, та ще з дитиною, але вона заміж випурхне, а вже Неля зі мною.
Неля не відрізнялася міцним здоров’ям, часто саме бабусі доводилося відводити і забирати Аліну з садка, а потім і зі школи. І це теж ставало причиною бурчання Софії.
– Нав’язала сестриця свою дитину на нашу голову. Ні вже, вона народила – нехай вона і плюхається. Софія вийшла заміж у 26 років. У її чоловіка була однокімнатна квартира, а потім і Людмилі Миронівні перепав спадок у вигляді однокімнатної квартири від бездітної сестри її батька.
– Ту квартиру я на Софію оформлю, – оголосила дочкам, – а вже ця – Нелі.
Софія тоді сперечатися не стала. Вони з чоловіком склали гроші від продажу власності, взяли собі трикімнатну з доплатою: у них на той час народилося двоє дітей, син і дочка. А через пару років після квартирних перипетій Нелі не стало. Аліна тоді вчилася в 6-му класі і опіку над дівчинкою взяла Людмила Миронівна.
– Я не заперечувала, – висловлювала матері Софія, – коли ти мені однокімнатну квартиру кинула, а Нелі пообіцяла нашу двокімнатну. Але її тепер немає, чи не здається тобі, що ти зі мною вчинила несправедливо? Поки документи не оформлені, треба рішення переглянути. Аліна – всього лише внучка, а я – дочка! У мене більше прав.
– Софіє, – пробувала звернутися до почуттів молодшої дочки Людмила, – Алінка ж сирота, матері немає, та й батька вже теж. Ти ж живеш добре, ну куди тобі?
– У мене теж є діти, – відповідала Софія, – а для тебе Аліна – немов єдина внучка.
– Мене не стане, куди вона піде? – горювала Людмила – Софія наполягатиме на продаж, а що дівчисько купить? Ні, я залишу всю квартиру внучці. У Софії чоловік і трикімнатна квартира, а дівчинка зовсім одна.
Хтось із сусідок підтримав її, а були й ті, хто говорив:
– Все ж, Люда, треба навпіл. Софія ж теж дочка, це ж образа буде.
Але Людмила Миронівна зробила так, як вирішила: переписала квартиру на внучку. Після такого кроку Софія очікувано образилася і припинила будь-яке спілкування з матір’ю і племінницею. Навіть, коли Аліна зателефонувала тітці і повідомила, що бабуся злягла, молодша дочка до матері не поспішила.
– Кому квартиру відписала, – заявила Софія Аліні і спільним далеким родичам, – та за матір’ю нехай і ходить. І нема чого мене соромити. Так, я дочка. Але мені від мами нічого не дісталося, все їй – дівчині.
– Але ж Ліна сама ще дитина, – хитали головами сусідки, – 17 років тільки виповнилося. Їй вчитися треба. Та й як не дісталося Софії нічого? Про однокімнатну вона вже встигла забути? Єдина дочка, а доглядати за матір’ю не хоче. Звалила всі турботи на дівчину і очей не показує.
Софія і правда, не з’явилася в будинку матері ні разу. Ліні з бабусею вистачає грошей: пенсія бабусі, пенсія за батьків. Але доглядальницю на ці гроші не наймеш. Дівчина навчилася вже майже всім медичним маніпуляціям, але залишати бабусю одну страшно навіть просто, йдучи вранці до школи.
– Напевно я не буду вступати цього року в інститут, – каже дівчинка вчителям, – бабулю немає з ким залишати. Влаштуюся соціальним працівником, щоб графік був вільним, а там подивимося.
Органи опіки Аліну не чіпають: до повноліття залишилося кілька місяців і опіку немає сенсу переоформляти, тим більше, що єдина близька родичка, тітка Софія цю саму опіку не оформить з принципу.
– Важко дівчині, – погоджуються сусідки, – одна тягне, а у тітки замість серця камінь.
Але знаходяться і ті, хто вважає, що Софія права.
– Сама Люда так влаштувала, – вважають вони, – дочка молодшу образила. Двох інших онуків обділила. З давніх-давен так повелося: кому спадок, тому і догляд за людьми похилого віку. І немає різниці, що Аліна всього лише внучка. Треба було Люді вирішувати тоді інакше. Навпіл би все поділила. І ту однокімнатну, і цю. Софія б тоді від матері не відвернулася.
Та деякі сусіди перешіптувалися та підтримували Софію. Мовляв, Людмилі треба було раніше думати, а не приділяти всю увагу онуці. Якби поділила навпіл квартиру – то ніхто б не сварився. А зараз не дивно, що донька на неї образилася.
Кого ви підтримуєте у цій ситуації? Чому?
