— Софійко, візьми. Ти так давно мріяла про це. Ми, звичайно, сюрприз хотіли зробити, але нехай уже… Зробимо потім ще один. Ми тебе дуже любимо! З Днем народження, донечко!
Так ніжно до Софії зверталися її батьки, вказуючи на новенький велосипед. Друзі одразу ж згуртувалися довкола подарунка і взялися заздрісно розглядали презент.
Дівчинка і сама була в захваті. Вона так щиро посміхалася.. Так міцно хапалася з кермо, намагаючись хоча б трохи прокататися в садку.
Справжніх емоцій не приховувала й Даринка, подруга іменинниці. Вона стояла осторонь і на все подвір’я голосила:
– Чому Софії так пощастило з батьками? Її тут так люблять. А ось моя мама…
***
– Дарино, не реви. Іди посуд помий, бо з тебе ніякої користі!
– Але, мамо, я ж помила все.
– Чого брешеш?!
– Я не брешу. У раковині справді нічого немає…
– Брехуха і ледарка! Їй би тільки нічого не робити! Зате в гості ходити можеш! Втечеш з дому, а матері хто помагати має?
– Мам, а Софійці такий велосипед подарували. Я теж такого хочу. А ще на святі були красиві повітряні кульки, феєрверки, клоуни, великий торт. Мама Софії така хороша. Її у сім’ї люблять…
– А тебе, значить, ніхто не любить?! А за що тебе любити!? Більше до Софії ти не підеш! Її мама на тебе погано впливає. Відійди, невдячна. Геть нічого не цінуєш!
Дарина ще трохи постояла біля матері. Думала, що трапиться диво і та раптом стане такою ж лагідною, як і тітка Ліда. Але нічого так і не змінилося.
Дівчинка опустила голову і мовчки пішла до своєї кімнати.
Це були її звичні будні… Типова поведінка матері. Хоча завжди так хотілося, щоб мама помовчала хоча б мить. Припинила обливати дитину брудом та закидати лайливими словами, а просто обійняла, сказавши, що любить її до нестями. Тоді Даринка точно пробачила б їй усе. І навіть ніколи більше не згадувала про ті докори та образи.
Не потрібні їй насправді ні велосипеди, ні святкування, ні торти – нічого. Просто хорошого ставлення від мами. Чому світ був таким несправедливим?
Матері Даринки було 20 років, коли дівчинка з’явилася на світ. Тата в дівчинки не було, бо батько покинув маму ще до народження немовля. Не любила доньку й ненька. Вона була переконана, що донька зіпсувала їй життя. Мовляв, у неї могла бути така кар’єра… такі чоловіки.. такі подорожі… Але все перекреслило маленьке чадо. До батьків жінка їхати не хотіла. Село. Куди ж їй ще більше власну долю занедбати? Тому виживати довелося власними силами.
Згодом, щоб було простіше, дівчина віддала Дарину в садок.
Вона була медсестрою в одній із місцевих лікарень, тож за день добряче втомлювалася. А ночі проводила з подругами за пляшкою чогось міцного. Та й чоловіків, як і планувала, у неї було вдосталь. А на доню, як бачите, часу не залишалося.
Найбільше Ганну дратувало, що донька була копією свого батька. Останнього жінка ненавиділа всім серцем.
– Що на вечерю? Як нічого? Мати прийшла з роботи, на якій заробляє гроші, щоб прогодувати тебе, а ти лінуєшся навіть їсти приготувати!?
– Мамо, ну, будь ласка… Ось картопля. Я все приготувала… Подивися, на кого ти стала схожа. Може не приводитимеш до нас більше своїх подруг? Тебе скоро з роботи виженуть.
– О, як твій батько починаєш. Тобі щось не подобається? Я заробляю гроші, то маю право і на відпочинок. От почнеш сама заробляти, тоді й поговоримо. Іди вчи уроки. Буде вона маму життя вчити!
Даринка ніколи не поспішала додому. Вона блукала вулицями, сиділа у парках, спостерігала за люблячими сім’ями.
А що вдома? Знову прибирання, приготування їжі, прання і вічно незадоволена мама. Дитинства у дівчинки не було.
Одного разу дитину біля під’їзду чатувала мама Софійки. Жінка розповіла дитині, що її маму забрали до відділку. Остання примудрилася вкрасти з аптеки дорогі ліки. Покарання точно не уникнути. Жінку точно посадять до в’язниці.
Даринка спочатку навіть не збагнула, наскільки серйозними були такі новини. А тоді до неї дійшло, що залишитися їй не було з ким. Невже дитячий будинок?
– Якщо ти не проти, то можеш пожити у нас із Софійкою.- раптом запропонувала сусідка.
Колись дівчинка тільки мріяти про таке могла. Вона 12 років намагалася вирватися з лап власної матері і знайти любов у значно милосерднішій жінці. А мати її подруги була просто зразковою дружиною.
Чомусь у серці Даринки нічого навіть не тьохнуло, коли вона збагнула, що таке в’язниця й куди скоро відвезуть її маму.
Відтоді життя нашої героїні цілком змінилося. У новій сім’ї її нарешті поважали й давали все те, на що так скупилася її рідна кровинка.
У такому темпі минуло 5 років.
– А що це ти не цікавишся, як там твоя мати? Чого не радієш? А поїсти принесла?
Дівчинка сиділа навпроти потріпаної життям жінки, що називала себе її ненькою. Тож, ясна річ, що ніякої радості вона не відчувала.
Дарині прекрасно жилося без мами у чужій родині. Вона нарешті спробувала пожити вільною дитиною, а не рабинею власної матері.
Після школи дівчинка змінила житло. Знову повернулася в дім, де провела дитинство.
Далі був дуже важкий рік був справжнім випробуванням. Мати повернулася з колонії. І, звичайно ж, до рідної квартири подалася.
– Ти вкрала мої гроші? Навіщо? Я відкладала їх! Це для курсів! Що ж ти за людина така! Ти даси мені колись спокій чи ні?!
– Тобі для рідної матері шкода грошей? Я все життя тебе забезпечувала!
Жалітися дівчина побігла до іншої мами.
– Я скоро не витримаю. Ця жінка витратила всі мої заощадження! І навіть не запитала!
– Що ж поробиш, Даринко. Батьків не вибирають. А за гроші не переживай. Ось, візьми на навчання. Повертати нічого не треба.
Ось так чужа людина за 5 із хвостиком років стала для дівчинки рідною матір’ю.
Коли в Дарини все нарешті налагодилося і вона влаштувала особисте життя, то згадала й про жінку, яка її виховала. Вирішила завітати в гості. Поділитися щастям.
Дорогою зустріла рідну неньку.
Давно вони не бачилися.
– Це твоя дитина? А про матір і не згадуєш! Грошей би дала! Помогла б хоч трохи!
– Так, це твоя внучка. Я нарешті щаслива, не те, що ти. І, дякувати Богові, живу тепер далеко звідси. Завітала сюди тільки, щоб дитину своїй справжній мамі показати. І на тебе натрапила. І грошей я тобі не дам. Тобі ж і так на алкоголь.
– Якої справжньої мами? Я твоя мама!
Дарина більше слухати й не стала. Вона демонстративно повернулася і, пхаючи вперед себе коляску, пішла в інший бік. На душі було спокійно, бо повертатися сюди дівчина більше не збиралася. А на матір їй було байдуже.У неї вже все налагоджувалося. А та жінка нехай живе, як хоче. Тепер Даринка надолужує все те, що втратила в нещасливому дитинстві.
Як Ви ставитеся до таких батьків?
Хто і як може допомогти дітям у подібних ситуаціях?
