– Бідна ти жінка, Людмило! Залишилася сама з трьома малими дітками! – казала подруга та поставила келих з вином на стіл.
Людмила намагається не згадувати те горе, яке з нею трапилося.Стояла мовчки, тільки головою кивала. Дивилася у вікно, немов чекала. що от-от хтось зайде у двір. А подруга Поліна вирішила зробити “сюрприз” та прийшла без запрошення з пляшечкою вина. Думала, що так відірве жінку від проблеми.
– А може такий от у мене життєвий шлях? Благала його, щоб залишився вдома, а він не слухав. Поїхав у столицю, мовляв, там платити будуть більше – зітхає жінка. Навіть жодного ковточка не зробила та нічого не їла.
– А поліція шукає? Ти заяву написала?
– Так, але ті сказали, що у них і так багато справ і не знають, коли будуть братися за пошуки. Одного разу правда подзвонили, попросили приїхати. Була в морзі, але Слава Богу, то був не Григорій.
– Бідолашна ти моя подруго! – співчутливим тоном мовила Поліна. Бачила, як жінка марніє на очах. Схудла. Таке відчуття, що жінка за місяць постарішала одразу на декілька років.
– Не знаю, що синові сказати. Павлик має скоро приїхати, він же не знає про цю ситуацію до кінця.
– От він у тебе сильний та мужній хлопець, все витримає.
– Казав, що навчання сина буде дорого йому обходитися. Але Павло так мрія про той університет закордоном. Тому Григорій і поїхав на заробітки. Заради сина на все готовий. – похлюпує жінка. Руки трусяться. Не може вже й від хвилювання стояти, тому похилилася на підвіконня.
– А він ось так в перший день і пропав?
– Ні. Спершу щовечора телефонував, гроші висилав мені. А потім перестав. Місяць минув, а його все нема і нема. На дзвінки не відповідає. От я і пішла в поліцію.
– Та на тих “роботяг” надія марна..
– Ах, якби не це звільнення, то чоловік був тут, поруч зі мною!
– А через що його з роботи поперли?
– Знаєш, мій чоловік був звичайним трактористом. Працював у полі під час сезонних робіт. Але його “залізний кінь” зламався. Думав. що самостійно поремонтує. Але той трактор вже ледь дихав.А господар взагалі хотів його перевести на іншу ділянку, мовляв, будеш власноруч овочі збирати, бо там працівників не вистачає.Григорій відмовився, обіцяв, що швидко поремонтує та буде далі працювати на полі.
– Знаю, твій чоловік з характером. Не буде навіть керівництво слухати.
– Правда, не послухав. А власник тоді сказав, щоб чоловік більше не приходив на роботу. Так і звільнив його у той самий день. Почав Григорій шукати іншу роботу, але марно – освіта тільки 9 класів та технікум, ніхто такого брати не хотів. Тому вирішив поїхати на заробітки у столицю. Мовляв, знайшов там ферму де якраз потрібні трактористи. Зарплата хороша, має вистачити на навчання сина та прожиття.
Раптом жінки почули, як відчинилася брама. Дивляться у вікно – а то Павлик повернувся. Люда швидко вмила обличчя, щоб той не побачив її сліз та побігла зустрічати сина. А той з холодом обійняв рідну маму. Навіть не поцілував.
– Я вчора батька бачив. Живий, здоровий – сказав тихо син.
Жінка не повірила. Сіла на стілець та побліднула. Поліна швидко дала подрузі заспокійливі та склянку холодної води. Та випила та побігла на двір. Думала, що син з батьком сюрприз їй зробили.
– Мамо, повернися! Нема його! Він не приїхав. І ніколи більше сюди не приїде! – кричав син.
– Синку, любий, а де ти його бачив? Чому він не приїхав? Він обіцяв, що повернеться – повторяла жінка та тихо плакала.
Поліна обійняла подругу та дала їй ще один стакан води.
– Я побачив його випадково! Гуляв у місті. Не сам. У нього нова жінка та донька! – кричав син. Не витримав та почав плакати.
Поліна намагалася заспокоїти двох. Вже і сама випила таблетки від серця, та не витримала – почала пускати скупі сльози. Ось так вони разом сиділи на кухні та плакали. Вже почало вечоріти, корови поверталися з пасовища. З відчиненого вікна чулися гавкіт собак та звуки цвіркунів.
А потім Люда підняла голову. Налила собі склянку вина по самі вінця. За один ковток все випила.
– Скільки ночей я не спала. Їхала у поліцію, заяву писала. Оголошення по місті роздавала, щоб хто-небудь допоміг знайти. До церкви ходила, молилася за нього. А в нього нова жінка. Ще й дитина в придачу. Ось так він вирішив зі мною вчинити. Досить, не буду більше плакати. Григорій не вартує жодної сльозинки. Я сама можу на ноги дітей підняти. Краще буду сама, ніж з таким чоловіком.
Вийшла з кухні, взяла сапу та пішла на город. Ніби нічого й не було.
– Павлику – каже Поліна – у тебе сильна мама. Вона все витримає. Але, будь ласка, не кидай її. Насправді їй зараз, як ніколи потрібна твоя допомога. Я її знаю ще з дитинства. Не покидай її та братиків. Я буду вам допомагати по господарстві, коли ти будеш закордоном.
– Обіцяю. Я її буду оберігати. Не дозволю, що вона ось так страждала. – сказав Павло. Взяв сапу та пішов до матері на город.
Поліна прийшла додому. Довго не могла повірити у те, що сказав Павло про Григорія. Та не мала навіть сил плакати. Стала на коліна та помолилася за щастя подруги та її дітей.
Вона була найкращою подругою Людмили ще з дитинства. Разом ходили у дитячий садочок, за одною партою сиділи. А зараз дітки товаришують також.
Поліна глянула на їх спільне фото. Поцілувала та прошепотіла:
– Знаю, що ти сильна жінка. Я вірю у тебе. Ти будеш щасливою та коханою. Ти це заслужила…
Що б ви порадили зробити Людмилі у такій ситуації?
