Очі дівчини були заповнені слізьми від напруги та постійного мерехтіння снігу. Настя пильнувала за кожним сантиметром дороги, аби не впоратися із керуванням. А снігопад не зупинявся. Здавалося б простора траса, але у мить вона стала вузенькою доріжкою. Ситуація стала ще напруженішою тоді, коли Анастасія з’їхала з траси та попрямувала доріжкою, яка вела у сусіднє місто, до її подруги. Дівчина хотіла забрати її до себе у гості на Різдво, аби познайомити зі своїм братом.
-“Та зупинися вже ти, дурнувата заметіль!”- тільки промовила дівчина, як її автівка застрягла у сніговому кюветі. Як вона не намагалася викрутися із ситуації, все одно ставало все гірше і гірше, а до будинку подруги було ще дуже далеко.
Настя вирішила зателефонувати подрузі. А почула у відповідь тільки: – «Абонент поза зоною досяжності». Дуже швидко темніло. У дівчини розпочалася паніка, адже на вулиці скоро ніч, свято, вона у кюветі. Картала себе за те, що не послухала повідомлення ЗМІ про штурмове попередження.
– «Ну й відважна я жінка у свої тридцять років. Могла собі сидіти зараз в будинку, насолоджуватися святом, так ні треба пертися на зустріч своєму щастю», – бурмотіла собі Настя і йшла пішки до подруги.
Аж ось, біля дівчини зупинилася фура з якої водій без зайвих слів запропонував допомогу. Настя навіть подякувати не встигла, як її рятівник уже витягнув машину. Ще мить і вона опинилася на автозаправці.
– “Уже Святвечір. Передріздвяних смаколиків не маю, але запрошую вас на каву.” – красивий незнайомець подав руку.
– « Тільки б не починав мене повчати життю. Типу, самотня жінка, так пізно, Святвечір», – подумала Настя і підсіла за столик до молодика.
– «Який красень», – перша думка дівчини про незнайомця, що прийшов із двома горнятками запашної кави та солодощами. Він нічого не розпитував, тільки час від часу поглядав на дівчину, наче соромився.
-«Що він там собі думає? Чому нічого не питає», – подумала вона.
Чоловік допив свою каву, подякував за компанію і вийшов на вулицю.
– “Алло, Настю, де ти так довго їздиш? Вже й Степан приїхав, а тебе все немає. Давай швидше. Святвечір уже я накриваю на стіл”, – говорив у телефон голос подруги Насті.
Доїхавши до потрібного будинку, Настя побачила знайому фуру і того ж красунчика, що допоміг їй у скруті.
– “Я – Степан. А ви, напевне, Настя?” – з подивом запитав молодик.
– “Дякую за каву і за допомогу! ” – з дитячою, розгубленою посмішкою відповіла Анастасія.
А ви вірите у передріздвяні дива?
