Перед Великоднем ми з мамою приїхали в село до бабусі. Вона метушилася і вішала нові фіранки, які на той час були дуже модними, з асиметричними візерунками, хорошої тканини. Проте, вони погано були причеплені до карниза і постійно падали усім на голову. Усіх вони нервували, але трішки полаявшись, ми далі бралися за передсвяткову роботу.
– “Чесно, якби я могла купити собі такі фіранки років 10 тому, то була б на сьомому небі від щастя, а зараз, навіть око не тішать мені. Все минає, дівчатонька. Проходить бажання до всього. І до матеріального, і до людей, абсолютно до всього.”
Робіть все, чого хоче ваша душа, поки маєте бажання. Не економте на собі та не заощаджуйте! Необдумана покупка, навіть найменша – так гріє душу та підіймає настрій. А заощадження? На що відкладати гроші? На пам’ятник і поминальний обід? Та всіх і без того ховають. Відпочивайте та насолоджуйтеся життям, поки маєте змогу та сили це робити. Радійте, поки є радість. Кохайте, допоки хочеться кохати. Бо прийде той час, коли вам ніхто не буде милий.
Мабуть, світ так влаштований, аби ми йшли з нього нізащо не тримаючись. Навіщо тоді гроші, одяг, люди. От і я вже можу йти. А якби мала ваші роки, ох я б і жила. Раділа б кожному дню і цінувала час, той коли тобі все цікаво і до всього тебе тягне. Просто живіть одним днем, дівчатка мої.
Бабусі давно не стало, але її мудру пораду пам’ятаю досі так і живу – один днем, і радію від того, що мені багато чого хочеться.
А ви поділяєте думку: жити потрібно одним днем?
