По дорозі з турбази ми з Антоном вирішили скоротити шлях і поїхали безлюдною засніженою дорогою.
У машині було тепло. Я ввімкнула радіо і спокійно милувалася краєвидами.
– Жодної людин ще не зустріли, – сказав Антон.
Попереду виднілася траса, а на ній машина. Антон пригальмував і зупинився. З автівки прямо нам під колеса вийшов чоловік.
– У нього закінчився бензин. Потрібно допомогти, – пояснив Антон.
Я промовчала. Мій погляд був спрямований на водія. Це мій колишній, з яким ми розлучилися після побачених мною повідомлень в його телефоні.
Тоді він розкричався, що я не маю права лізти в його особисте життя. Це стало причиною того, що він зібрав речі і гордо пішов. А я і не намагалася спеціально залізти в його переписки. Це трапилося випадково і я просто не могла не помітити.
Він подав на розлучення, незважаючи на роки нашого шлюбу та вісімнадцятирічного сина. На той момент у нього була коханка, молодша на 15 років. Через деякий час я дізналася, що в них народився син. Це останнє, що я чула після розлучення.
Я не могла повірити, що в цьому глухому місці я зустріла саме його.
Раптом з авто вийшла жінка з дитиною. Очевидно, що вони замерзли. Я довго не думала і відкрила задні двері, щоб вони могли загрітися всередині машини. Жінка спочатку посадила сина, а потім й сама заскочила.
Підійшов колишній:
– Грійтеся, – сказав Мирон. – За декілька хвилин вже поїдемо. А вам я дуже вдячний за те, що зупинилися, – після цих слів він подивився на мене і оторопів. Він точно не очікував мене побачити.
Вираз його обличчя одразу змінився. Я побачила знайому мені гордість.
– Виходьте звідси, – сказав він до дружини. – Швидко.
Жінка ще раз поглянула на мене і згадала нашу випадкову зустріч в магазині. Тоді вона холодно дивилася на мене, а сьогодні зніяковіло опустила очі.
Я не знаю, що мене змусило вийти з машини і сказати:
– Ану повертайтеся назад! Дитині потрібно відігрітися! – І я наполегливо підштовхнула жінку в машину.
Антон тим часом допомагав моєму колишньому. Я обернулася і поглянула на хлопчика. Він був схожий на Мирона, як і наш спільний син. Та з ним батько не підтримував зв’язок. Я одразу згадала, як Мирон розповідав комусь по телефону, що скоро у нього буде абсолютно нове життя.
От так в тишині ми сиділи. Коли був час виходити, жінка сказала:
– Дякую…
Колишній у мій бік не дивився, а я й не засмутилася. Я вже півтора року зустрічаюся з Антоном. Ми обоє розведені і зробили висновки з попередніх стосунків. Зараз нам добре разом. Ми не планували майбутнє, а жили сьогоднішнім днем.
– Ти щось задумалася. Все добре? – поцікавився Антон.
– Так. Рада, що допомогли тим людям.
Я не розповіла йому правду, щоб не згадувати про непорозуміння з колишнім чоловіком. А щодо нього, то моя думка не змінилася. Він як був гордим, так і залишився. Через це навіть готовий був тримати дружину з дитиною на морозі.
Я не вважаю, що зробила якийсь надзвичайний вчинок сьогодні. Це нормально, що я запропонувала людям погрітися. А вчинок Мирона допоміг мені остаточно відпустити цю ситуацію.
Ми з Антоном нарешті приїхала під мій будинок. Ще 10 хвилин сиділи в машині, бо не хотілося розлучатися.
– Може, давай одружимося? – Сказав Антон, ніжно забираючи пасмо волосся з мого обличчя.
Я себе відчула такою щасливою. У мене всередині розлилося тепло від його серйозних намірів і спокійних слів. Це зовсім не те, що у мене було з колишнім чоловіком.
– Але ж я дурень! – Раптом він скрикнув. – Так пропозиції не робляться. Ні квітів, ні колечка…
– Все потім, – лагідно заспокоїла я і поцілувала його.
Чи правильно вчинила жінка, як вважаєте?
