Після смерті батьків я залишилася жити одна у приватному будинку. Навколо встигли звести цілий комплекс із багатоповерхівками.
Зараз мені 28 років. Я намагаюся вести здоровий спосіб життя, займатися спортом і багато рухатися. У мене є домашній улюбленець – собака Фауст. Доберман може налякати своїм зовнішнім виглядом, але за характером він дуже добрий і дружелюбний. Сусіди ще не чули як він гавкає чи гарчить на когось.
Якось одного разу я пішла гуляти з собакою в парк. Раптом Фас (я так його скорочено називаю) потягнув мене за собою в кущі. Оскільки я чула звідти дивні звуки, то спочатку подумала, що там заховалася якась кішка.
Я спробувала стримати собаку, але він продовжував рухатися в тому напрямку. Через кілька секунд я зрозуміла, що там хтось плаче. Після кількахвилинних вагань я наважилася заглянути, що там відбувається. За кущами стояла коляска із маленькою дитиною. Поруч на лавці лежала якась жінки. “Мабуть, матір”, – припустила я.
У першу чергу я перевірила пульс незнайомки. З ним все було в порядку. Виявилося, що жінка просто заснула. Я розбудила я, а та перелякано спросоння кинулася до немовляти. Потім з очей у неї покотилися сльози.
Саме так ми з Вікою познайомилися. Згодом я дізналася, що юній дівчині виповнилося лише 17 років. Вона мешкала в комірчині житлового будинку і самостійно виховувала новонароджену дитину. Батька не було. Точніше він просто покинув Віку, коли дізнався про її незаплановану вагітність.
Раніше вони жили вдвох на орендованій квартирі. Дівчина працювала в місцевому магазині, а її обранець цілими днями не виходив з дому, але завжди звідкись брав гроші. Проте до батьківства хлопець виявився неготовим. Він зник безвісти, змінив номер телефону і не давався чути.
Звісно, що самостійно платити за оренду, перебуваючи в декреті, Віка не могла. З квартири довелося переїхати в технічне приміщення будинку, за яке вона платила символічну суму двірникові.
Перед народженням дитини Віка була в такому скрутному становищі, що навіть втрачала свідомість через голод. Власне після такого випадку вона й опинилася в лікарні, де народила.
Звісно, з дитиною стало ще важче. Віка усі гроші витрачала на памперси, харчування і різні засоби для малюка. На щастя, сусіди допомагали їй з харчами.
Рідних у дівчини не було. Мати померла багато років тому, тато сидів у в’язниці, а брат також займався нелегальними справами і постійно переховувався.
Коли я зустріла Віку, то вона випадково заснула на лавці посеред парку після випитої склянки пива. Цей напій їй порадила знайома, щоб у дівчині було більше грудного молока. Оскільки вона випила алкоголь на голодний шлунок, то й не дивно, що потрапила в таку ситуацію…
Віці пощастило, що саме я натрапила на неї і з малюком за цей час нічого не сталося. Ми разом пішли додому.
Звичайно, що я допомогла молодій мамі з продуктами і засобами гігієни, але серце підказувало, що цього замало. Зрештою, я запропонувала Віці переїхати до мене.
Саме так у мене з’явилася зведена сестра і улюблений племінник Максим. Хлопчик росте дуже допитливим і енергійним. Він зміг порозумітися з Фасом, який тепер охороняє його.
Віка допомагає мені по дому і надзвичайно смачно готує. Хтось скаже, що безглуздо пускати у власний дім чужих людей. Можливо, це справді так, але мені хочеться вріити, що я не помилилася і прийняла правильне рішення.
А як би вчинили на місці дівчини?
