Дівчинка і таємничий незнайомець

Самотня дівчинка сиділа в під’їзді з плюшевим ведмедиком у руках. Вона міцно обіймала іграшку, якій не вистачало однієї лапи і тихо співала пісеньку. Раптом двері відчинилися і всередину зайшов дорослий високий чоловік.

– Двері навіть не рипнули, – здивувалася малеча, адже зазвичай вони видавали моторошні звуки, а цьому незнайомцю вдалося не лише тихо зайти, але й піднятися сходами.

Коли чоловік проходив повз дівчинку, то вона налякалася, щоб той не зачепив ненароком її іграшку.

– Вибач, я не помітив тебе, – зупинився він, пильно  придивляючись до малечі.

– Нічого, – відступила дівчинка. – Проходьте. Ми з Мишком звільнили вам дорогу, – усміхнулася вона.

Та високий чоловік продовжував стояти на місці. Здавалося, що він забув, куди прямував.

– А де твої батьки? Чому ти тут сама? – зрештою запитав він. – Скажи мені, як тебе звати?

– Мене Веронікою звати. Поки тітка Наталя приймає гостей, я тут гуляю. Мене вона попросила чимось зайнятися, щоб вони могли фільм подивитися…

– І з ким ти вийшла на прогулянку?

Малеча на секунду простягнула ведмедика і знову заховала його у своїх обіймах.

– Я боюся його розбудити, тому треба тихо говорити, – зауважила Вероніка.

– Кажеш, вони фільм дивляться? А я якраз хотів їх забрати з собою.

– Не треба…З ким я тоді залишуся? Мами не стало, а тітка Наталя хороша жінка…

Чоловік присів поруч з дівчинкою і витягнув з кишені металевий гребінь.

– Нумо доведемо до ладу твою зачіску? Бо в тебе волосся стирчить у різні сторони.

– Тітка кожного дня мене розчісує, але сьогодні у неї не було часу. Дядька прийшов дуже рано. Та ти можеш заплести мені щось. О, я косички люблю!

Вероніка повернулася, а незнайомець почав акуратно проводити гребенем по їх голові.

– У тебе такі теплі та ніжні руки! Вони нагадують мені дотики мами, – сказала дівчинка.

Вона заплющила очі, а з них покотилися нестримні сльози.

– Я скучаю за мамою. Тепер вона приходить до мене тільки уві сні. А цей ведмедик мені дістався від неї, тому я його не відпускаю з рук. Щоправда, один дядько кинув ним у тітку Наталю, тому він залишився без лапи. Та я все одно його дуже люблю.

Ці слова розчулили чоловіка.

– Зрозумій, я мушу їх забрати…

– Чому? Що з ними трапилося?

– Твоя тітка і той дядько збираються назавжди покинути цей світ. А я повинен їх забрати з собою.

– Хіба нічого не можна вдіяти? – з надією запитала Вероніка.

– Можна, але тоді я маю забрати щось інше. З пустими руками я не піду.

Дівчинка востаннє подивилася на свого ведмедика, міцно його обійняла і віддала високому чоловікові.

– Це все, що у мене є. Забирай його, але залиш мою тітку і того дядька.

– Тобі зовсім не шкода з ним розлучатися?

– Мама, мабуть, підтримала б моє рішення. Якщо цього недостатньо, то я також можу піти разом з вами.

Чоловік поглянув на ведмедика і сказав:

– Гадаю, що цього достатньо. Заради тебе я готовий дати твоїй тітці другий шанс.

Незнайомець безшумно спустився сходами вниз і вийшов з під’їзду. Раптом відчинилися двері квартири і звідти виглянула тітка Наталя.

– Вероніко, заходи додому, – сказала вона. – А ти забирайся геть, – звернулася вона до свого знайомого. – Ледь не потруїлися твоїм спиртом! Пий його там, де взяв!

– Хто ж міг подумати, що так станеться, – почав белькотіти чоловік, але жінка закрила перед його носом двері.

Вона подивилася на Вероніку винуватими очима і сказала:

– Я не знаю, що зі мною трапилося, але мене немов осінило. Все, я більше не буду випивати. Обіцяю!

Раптом у двері знову подзвонили.

– Ти зачекай, а я ще раз поясню дядькові, що його тут більше не раді бачити, – промовила тітка.

Наталя відчинила двері, але на порозі на неї чекав інший сюрприз. Там лежав ведмедик без однієї лапи.

– Це твій? – звернулася вона до Вероніки.

– Мій, – зраділа дівчинка і безтурботно разом з іграшкою попрямувала у свою кімнату.

Тіка Наталя задумано попрямувала на кухню. Вона виглянула у вікно і побачила, як під будинком медики завантажували когось у швидку на носилках. Поруч стояв незнайомий високий чоловік.

– Не можу згадати, де я його бачила…

Так і не впізнавши чоловіка, вона почала прибирати на столі, за яким сьогодні міг бути останній “перегляд фільму” у її житті.

Чи вірите ви у вищі сили?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: