Світлана йшла вулицею в бік будинку. Всі думки у неї були зайняті поганою новиною. Вона прекрасно розуміла, що від неї нічого не залежить. Однак їй потрібно було все обміркувати, як сказати чоловікові про те, що не зможе мати дітей ніколи. Світлана не витримала і тихенько заплакала.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Дівчина притулилася до дерева і не могла зрозуміти за що їй таке покарання, у чому вона завинила. Вона завжди хотіла багато дітей, велику і дружну сім’ю. Адже саме в такій вона і виросла.
Вона ще зі школи мріяла стати матір’ю. І вже тоді знала, як назве кожну дитину і якого кольору зв’яже їм шапочки. Однак всі мрії звалилися в одну мить. Лікар повідомила їй погану новину, про яку вона сама здогадувалася довгий час.
Протягом декількох років вони з Романом намагаються зачати дитину, але нічого не виходило. Вона хотіла знайти підтримку в коханому чоловіку, розчинитися в його обіймах, щоб хоч на мить забути про ці переживання. Вона хотіла розділити тяжку ношу, відчути рідне тепло.
Однак Світлана дуже боялася. Вона не знала, як сказати Романові про це. Тому вирішила написати повідомлення. У ньому було всього одне слово «Ніколи». І більше нічого. Вона чекала відповіді, але її не було. Світлана знала, що чоловік вже закінчив роботу і міг прочитати її повідомлення.
Він був в курсі, що сьогодні вона йде до лікаря, але не міг піти разом з нею. І ось вона стоїть посеред вулиці, притулившись до дерева, плаче і відчуває себе позбавленою сенсу життя.
А телефон мовчить. Вона хотіла швидше дістатися додому, але не могла зрушити з місця. Всі сили немов вичерпалися. Вона просто стояла і дивилася в одну точку. А після дівчина почула, що хтось став позаду неї.
Вона відчула обійми і почула тихий шепіт: «Поки ми разом, то зможемо впоратися з усім на світі. Ми зможемо знайти вихід». І Світлана обняла чоловіка у відповідь. Вона вірила його словам, тому знову заплакала, але не з жалю, а від полегшення.
А потім він з пакета дістав її улюблені тістечка і почав годувати. Підносячи тістечко до рота, він просив відкрити її рот, і Світлана, сміючись крізь сльози, слухняно відкушувала шматочок.
У пакеті ще виявився термос з чаєм. Роман зняв з нього кришку і сказав: «Зроблено з любов’ю». І дівчина знову почала сміятися. Вони пішли в парк і сіли на лавку. Там вони просиділи до самого заходу. Чоловік весь час обіймав її, а згодом сказав, що в світі є багато діток, у яких немає батьків. І вони можуть їх всіх усиновити. Тому у них може бути та сім’я, про яку мріяла Світлана.
І чоловік зізнався, що його всиновили. Тому, якщо його батьки змогли оточити його любов’ю і турботою, то він тепер боржник. І взагалі чужих дітей не буває. Так що прямо завтра вони підуть і дізнаються, як усиновити дитину. Адже стільки часу втрачено!
Світлана знову почала сміятися, оскільки розуміла, що все не так легко і їх чекає довгий шлях, однак запал чоловіка приніс їй полегшення. Завдяки йому, вона відчула прилив нових сил і зрозуміла, що тепер у неї є нова мета. А головне, що він все розуміє і вони разом. У них обов’язково будуть діти!
Так, іноді здається, що нічого вже не буде добре. Однак, якщо не впадати у відчай, то завжди знайдеться вихід з ситуації, що склалася, наскільки важкою вона не була б. Тому не варто зациклюватися на поганому.
Що ви думаєте з цього приводу, що подружжя вирішило всиновити дитину?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Це не справжня любов, якщо це не важко
