Була дев’ята година ранку. За стіною почувся гучний голос сусіда.
– По-моєму, ми з сусідами взяли відпустку в один і той же час. – сказала я чоловікові.
– Так вони не працюють. Ти хіба не знала про це? – здивовано запитав чоловік.
Нашими сусідами знизу була багатодітна сім’я, в якій було троє дітей. Старшій дочці була років дванадцять, а молодший хлопчик дошкільного віку. Деякий час ми водили дітей в одну групу в дитячий садок, але пізніше вони перевелися в інший садок.
Від сусідів шуму було не особливо багато, якщо закрити очі на старшу дочку, яка щовечора грає на піаніно. До музики жителі нашого будинку давно звикли, тому що напроти багатоповерхівки, в якій ми живемо, знаходиться навчальний заклад з музичним ухилом. З цієї причини, багато дітей з нашого будинку займаються грою на різних музичних інструментах.
Плюсом до піаніно сусіди ще мали домашнього вихованця йорка. Ох, який він любитель погавкати. Сьогодні у мене перший день відпустки. І я, стоячи біля вікна, дивлюся на сусідів з дітьми. Вони йшли з собакою, сумками, велосипедами і самокатами. Потім, завантаживши все це в скромненький мінівен, кудись виїхали.
– Цікаво, якщо сусіди безробітні, то на які гроші вони живуть? – задала я чоловікові питання, проводжаючи поглядом їх автомобіль.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Її мати займається підприємництвом. Видно, добре заробляє. Сусід якось особисто мені казав, що цю машину теща їм подарувала. А ти хіба не помітила, що її мама їм щовечора величезні пакети з продуктами тягає?
– Так я уваги ніколи не звертала. А вони завжди так жили коштом матері? Колись же ж вони працювали, – моя цікавість розгоралася все більше.
– Наскільки мені відомо, вона деякий час працювала в бухгалтерії, а сусід був інкасатором. Тільки протягом останніх шести років вони сидять вдома.
– А на що ж вони будуть жити на пенсії?
– Так до неї ще дожити треба. Наприклад, у нас велика кількість працівників до пенсійного віку не дожили. А сусіди наші живуть, може трохи скромніше, але зате без нервів. Та й роботу свою в кошмарних снах не бачать.
Виходячи на вулицю, на наступний день, я побачила своїх сусідів біля під’їзду. Вся їхня сім’я, тримаючись за руки, неквапливо кудись йшла. Щасливі у нас сусіди.
Які у вас стосунки з сусідами?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
