Я люблю приходити в затишні будинки. Ні, не ті, які з серветочками, вазочками і геранню на підвіконні.
Для мене затишний будинок – це будинок, де на дивані валяється товстий задоволений кіт, в коридор вилітає радісно-кудлатий пес, розкидані іграшки, а на кухні – теплий чай і кекси. У такому будинку розбита хвостатою попою вазочка – не трагедія, і пожована котом герань – не всесвітнє горе.
Затишний будинок – це не той, де все вичищено до блиску. Промито хлоркою, і речі лежать благородно на своїх місцях.
Затишний будинок – це коли посеред коридору – миша і м’ячик. На килимі – шерстинки, на пледі – собака, а в кріслі кіт зі старшою дитиною, тому що молодша під пледом, разом з собакою.
Від такого будинку віє теплотою, в такому будинку вам раді, навіть якщо ви прийшли зовсім не вчасно. Якщо дуже – дуже невчасно – вам про це скажуть, і ви взагалі навіть не заперечуватимете.
Моїй мамі – за 70. І у неї є чарівний пекінес, є мій тато, є дві клумби у дворі дев’ятиповерхівки, є ноутбук, який ми долаємо з нею разом. А головне – є купа друзів – собачників, з якими вона просто обожнює гуляти і спілкуватися.
Моїй сусідці – трохи за 50. Вона ненавидить усіх в під’їзді, вона ненавидить здається навіть саму себе. І від неї пішов чоловік, тому що головне, що вона ненавиділа в житті – це була їх собака.
Як не дивно – але в моєму оточенні є тільки одна людина, у якої немає взагалі нікого – ні кішки, ні собачки, ні навіть рибки … Її аргументи – це «Бруд, сморід, глисти і хвороби». Чистота в домі … кришталева. І при цьому постійно хворіє 6-ти річний син. Зате – без «глистів та вовни».
Затишний будинок – він не в кришталі і чайних сервізах, і навіть не в котах і собаках …Затишний будинок починається з серця, яке б’ється для тих, хто слабший …
А що означає для вас – затишний будинок?
