Чоловік повернувся додому засмучений. Довго не міг заснути, хоча завтра зранку прокидати треба та їхати на роботу. Того дня Сергій відвідав місцевий сиротинець. Майже рік він спонсорував малюкам харчування, оплатив ремонт та виділив кошти на нові іграшки та одяг, однак ще жодного разу не приїздив. До сьогоднішнього дня.
Тоді дітки влаштували для них концерт. А потім директорка провела екскурсію, мовляв, дивіться, скільки ви для нас зробили. У кімнаті на ліжечку сидів хлопчик. Він дивився тільки на Сергія, навіть не відволікався на іграшки та друзів.
– А це Петрик, йому тільки 3 роки виповнилося. Він у нас давно, знайшли під дверима вночі. Там була записка про його дату народження і все. Він ледь ходить, у нього ніжки хворі. Також проблеми з дикцією, не вміє говорити нормально. Шкода малюка, адже ніхто не хоче такого хлопчика проблемного всиновити. – сказала вихователька.
Сергій не може спокійно заснути. Закриває очі та бачить Петрика. Такий маленький, беззахисний, дивиться на нього своїми синіми оченятками та мовчить.
– Коханий, все гаразд? Ти вчора навіть не хотів вечеряти, а зараз відмовляєшся від сніданку. Щось трапилося погане? – запитала на кухні Юлія.
Тоді Сергій розповів про Петрика. Відчував, як у нього все стисло у грудях та по щоці пробігла скупа сльоза. Зараз у нього є дві дорослі доньки, вони давно живуть окремо, навчаються закордоном. Рідко приїжджають до стареньких батьків у гості, а чоловік так за ними сумує. Згадував, як він приходив з роботи та донечки бігли до нього у обійми, голосно сміялися та цілували його. І раптом уявив, як Петрик так само біжить до нього.
Наступного дня вони поїхали до будинку. Жінка хотіла познайомитися з малюком, глянути на Петрика. А він сидів на ліжку та дивився у віконце. Надворі гралися інші дітки, а Петрик сумно споглядав.
– Привіт. Це для тебе іграшка, тримай. – тремтячими руками дала Юля хлопчику м’якого ведмедика.
– Дякую. – тихо відповів малюк. Він пильно дивився своїми оченятами на жінку.
Вже через декілька хвилин вони сиділи у кабінеті директора та писали заяву на всиновлення.
– А ви точно впевнені, що вам потрібна така дитина? Йому 3, а він досі не вміє ходити та говорити нормально. – перепитувала вихователька.
– Так. Ми будемо піклуватися про малюка. – впевнено відповіла жінка.
Відтоді минуло декілька років. Весь час Сергій з Юлією не опускали руки, витратити десятки тисяч доларів на Петрика. Їздили на лікування закордоном, ходили до мольфарів та священників. Вони намагалися зробити все можливе для того, щоб син навчився ходити.
Спершу він помалу крокував, опираючись на стіну. Перші слова, які він вимовив впевнено – мама й тато. А вже першого вересня стояв біля школи з красивим ранцем й радісно махав Юлі та Сергієві. Жінка витерла хустиною кутики очей від сліз.
Зараз йому вже 18 років. Красивий, сильний, розумний. Займається у футбольній секції, тренер завжди нахвалює хлопця та каже, що у нього світле майбутнє. У гості приїхали сестри з чоловіками та дітками, Юля приготувала багато смачних страв. Тоді у квартирі знову чувся дитячий сміх. Петро ніжно обійняв свою дружину. Тепер він щасливий, адже вся родина зібралася разом.
А ви б змогли всиновити такого малюка?
