Мене звуть Валерій. Мені пішов уже сорок п’ятий рік і мушу визнати, що життя – все-таки цікава штука. Саме стільки років мені знадобилося, щоб збагнути цю істину.
Зараз я сиджу у лікарні, поруч зі своїм батька. Я намагаюся розмовляти з ним, щиро вірячи, що він мене чує. Тато в комі уже тиждень. Може, він і справді може мене чути, а, може, ні. Я все одно продовжуватиму це робити. Я ще так багато не встиг йому сказати.
До слова, чоловік, який лежить переді мною, не мій біологічний тато. Нас із ним звів цікавий випадок у далекому минулому. А трапилося це так: мені було вісім років, коли я втік з дому. Життя у моїй сім’ї було просто нестерпним. Я не міг більше перебувати у батьківському домі. А втеча була єдиним логічним виходом із ситуації.
Рідний тато загнув. Мати пиячила. Вітчим мене на дух не переносив. А ви змогли б жити в такій атмосфері? От і я не міг. Нерідко мені ще й діставалося добряче від вітчима. Ось однієї із таких ночей я і втік з дому.
Мене ніхто навіть не шукав. Матері було байдуже. Думаю, їм навіть легше стало. На один голодний рот менше.
Я блукав вулицями. Ішов, куди очі дивляться. Пригадую, що збився зі шляху і пішов дорогами, яких ніколи навіть не знав. Через голод та недосип я втратив свідомість. А отямившись, зрозумів, що перебуваю у приміщенні. Це був підвал. Мене туди притягли троє підлітків.
– Хто це тебе так?- питали вони, показуючи на побої.
– Вітчим.
– Ясно… Маєш куди йти?
– Ні.
– Тоді залишайся з нами. Тут тебе ніхто не зачепить.
Тижнів зо два я і справді жив з ними. Нарешті мені було так спокійно. Тільки тіло сильно ламало. Може, через побої, а може через застуду. Ще тиждень хлопців поїли мене гарячим чаєм і приносили їжу. Мені полегшало. Я навіть міг вставати і ходити.
Потім прийшов до тями, зміцнів. І вперше пішов із хлопцями на справу. Того дня ми обікрали жінку і двох чоловіків. Мої нові знайомі розповіли всі нюанси цього діла і з часом я почав працювати сам.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Якось я вирішив напасти на одного чоловіка. Він виглядав солідно, отже і грошей мав немало. Тільки-но я потягнувся за гаманцем, як він спіймав мене на гарячому.
Спочатку він хотів викликати поліцію, але я надавив на жалість. Почав скиглити і просив не робити цього. Я справді розпереживався настільки, що втратив свідомість. А отямився у незнайомій мені квартирі. Це був дім того чоловіка, якого я хотів пограбувати.
Він викликав швидку і мене оглянули лікарі. Виявилося, що в мене запалення легень та струс мізків, довелося лягати у лікарню. Там я провів цілий місяць. За ліки платив той добродій. Він же й навідувався до мене ледь не щодня. А з часом разом із ним почала приїжджати дружина. Вона ставилася до мене з такою добротою. Нічого подібного від своєї рідної мами я ніколи не відчував. Ми дуже прив’язалися один до одного.
Усе закрутилося так, що пара оформила наді мною опіку. Так я знайшов нову сім’ю. Той чоловік замінив мені батька. А я йому – рідного сина. З часом я забув про минуле життя. Ходив до школи, відвідував різні гуртки, ріс та розвивався. Для мене не жаліли ні сил, ні грошей, ні ласки. Це були найщасливіші роки мого життя. Ті люди подарували мені дитинство.
Але коли мені виповнилося п’ятнадцять років, то підлітковий вік взяв своє і нагадав про погані гени. Я знову поводився, як невдячна та безсоромна особа. Я почав курити, постійно сварився зі своїми новими батьками, дорікав їм і тікав з дому. А потім знову почав краси. Доки мене одно дня не спіймали поліціянти і завели кримінальну справу.
Я сподівався, що новий батько витягне мене, але все, що він зробив, заплатив за те, щоб мене не садили в колонію і відвіз у дитячий будинок.
– Вибач, я не зміг стати тобі справжнім батьком. Напевне, тут тобі буде краще,- сказав він, прощаючись.
Я думав, він жартує. А потім цілий рік провів у притулку.
Знову ми побачилися тільки на мій день народження. Мої опікуни приїхали, щоб передати подарунок. Ми довго сиділи й говорити про мою поведінку, а потім батьки запропонували повернутися додому. Я погодився й пообіцяв, що подібного більше ніколи не повториться. Я дотримав своє слово.
– Може ти хочеш до справжніх батьків? Ми ніколи про це не говорили,- запитав якось названий батько. Але я був категорично проти. Тож до повноліття я жив у новій сім’ї. Потім здобув освіту і почав облаштовувати власне майбутнє.
З часом одружився і ось виховую власних дітей.
Тільки батьки за ці роки сильно змінилися. Постаріли. Тато через хворобу зараз в комі. Я вірю, що скоро йому стане краще і він прийде до тями. А поки я, як і він колись, сиджу поруч, розмовляю з ним і прошу, щоб він повернувся до нас. Я так багато хочу йому розповісти…
Чи сподобалася вам історія?
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
12 цікавих фактів про підсвідомість людини, які вас здивують
Наношу це під очима – до ранку жодної зморшки. Хороший ефект після першої процедури
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
Олена переїхала з чоловіком в село. Але жінка не підозрювала з якими сусідами їй доведеться жити
Не розумію, чому вона так болісно реагує на моє прохання просто піклуватися про свого чоловіка. Не знаю, на чому тримається їх сімейне життя
Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
