До салону автобуса “Тернопіль – Петриків” зайшла старенька бабуся. Тримала у руках невелику сумочку та поглядом шукала своє місце.
– Хлопче, будь ласкавий, скажеш мені, коли ми приїдемо у Тернопіль?
– Гаразд, бабусю, не хвилюйтеся. Займайте своє місце, скоро будемо рушати.
Тоді було мало пасажирів. Водій почекав ще декілька хвилин, випив кави та поїхав.
До села було недалеко, всього-на-всього годину їхати. Ось вже приїхали місто, забули про бабусине прохання.
– Синку, а ми ще не у Тернополі?
Водій розгубився, адже доїжджав до кінцевої зупинки у Петриків. Глянув на годинник – встигає розвернутися у бік Тернополя та підвезти стареньку. Та й інші пасажири не обурювалися, адже відчували провину перед бабцею.
– Ось, бабусю, ваша зупинка. Приїхали до Тернополя.
– Дякую! Але я їду до села.
– Але чому ж тоді ви просили зупинитися у Тернополі?
– А я ось мала пігулки випити, але не знала, котра година. Я ж годинника не маю, то мені донька сказала, що коли я буду у Тернополі, то маю якраз прийняти ліки! – сказала радісно бабуся й дістала зі своєї сумочки пластинку з пігулками.
Тоді реготали всі пасажири, навіть водій. Довго ще згадував таку ситуацію. От бабуся не могла зрозуміти, чому всі так хихочуть.
А які у вас були кумедні випадки у транспорті?