Нещодавно пішла з життя моя бабуся. Дід сильно тужив за нею. Сяде за стіл, запалить поминальну свічку біля її фотографії й важко видихне.
– Надюша, ми тут вже 40 днів без тебе. Погано мені, досі не вірю. – Подумав старий. – Мені тут нема що робити без тебе. Піду за тобою. Діти вже дорослі, своє мають життя. Я тільки тягарем для них буду. Тут мене нічого не тримає. З господарки залишилась тільки одна курка, але вона стара, навіть бульйон не звариш. Віднесу сусіду. Зараз почалося гарне літо. Легше буде мене ховати.
Такі глибокі роздуми діда перебив дзвінок. Він взяв телефон до рук і побачив номер дочки.
– Тату, до вас завтра приїде Василь. В нього літні канікули почалися. Внук вже підріс, 15 років, допоможе біля дому щось. А ми будемо приїжджати до вас. Так що чекайте!
– Слухай, дитино. Я щось не впевнений, що це добра ідея. Я маю свої справи.
– Та він вже їде в потягу. Назад дороги нема. Придивіться за ним, бо ми зайняті роботою, самі знаєте. – Заперечила дочка. – Не хочу чути ніяких відмазок. Все, на зв’язку, цілую!
Дід Семен заметушився. Зібрався і пішов до магазину купити внукові продуктів.
Василь зайшов на подвір’я і здивувався.
– Дід, а що це у вас трава некошена, всюди розкиданий якийсь мотлох?
– Та спершу я за бабцею доглядав. А коли її не стало… та і яка тепер різниця чи покошено чи ні. Мені сумно без неї. Я скоро теж помру.
– Добре, помирайте. Але як будуть дивитися на цей бардак люди, які прийдуть вас пом’янути? Стидно буде. Треба порядок навести, на подвір’ї, на городі.
– А на городі нащо? – Здивувався дід Семен.
– Як нащо? Людей на поминках треба чимось годувати. Знаєте, які зараз ціни. Скільки буде коштувати все це, якщо батьки в місті купуватимуть. А тут посадимо овочі, зелень і буде своє. Так що спершу треба посадити голод.
Дід на хвилину замовк і задумався. Справді, нащо діти будуть зайві гроші викидати на таке. І так нема чим зайнятися. Можна садити.
Господар закотив рукава, внук взяв лопату до рук. Робота йшла повним ходом. Впоралися за тиждень все поробити. Та раптом Василь прихворів. Дід сильно запереживав.
– Я знаю, що домашній бульйон “лікує”. От попив би мисочку такого і зразу мені б стало краще. – Шепотів внук, що лежав у ліжку.
– Нема в мене доброї курки. Одна стара, який там з неї суп. – Розгубився Семен.
– Так у вас сусіди є. Я вже домовився. – Мало не видав себе Василь. – Він казав, що дасть 10 курей і півня. А ще він має козу. Так молока того хочеться, воно корисне і лікувальне. Сходите, діду?
Василь поправився за кілька днів. Все-таки допомогла домашня їжа. Але тепер дід переживав, що має робити з курми.
– Так сусіду назад повернете. Немає проблеми. – Посміхнувся внук.
Ввечері у них було поповнення. Василь приніс хворе щеня.
– Щось він нещасний. – Зітхнув дід. – Лікувати його треба. А що з ним буде, коли я помру?
– Та нічого, добрі люди будуть годувати. В селі не пропаде. Ми його перше відгодуємо, відмиємо і нехай підростає.
Цуцик був дійсно слабким. Дід з внуком вставали вночі та по черзі годували його. Коли песик трохи зміцнів, то вже радісно ходив за ними по подвір’ю, ганяв за курми та щасливим гавкотом зустрічав господаря. З ним стало веселіше.
В кінці літа приїхала дочка допомагати збирати врожай. Всі овочі поскладали, щоб зберігалось.
Потім жінка побачила за брамою кішку, яка чекала кошенят і принесла батькові.
– Ой, і що я буду з нею робити, вона скоро народить… – Зніяковів і трохи одурився дід.
– Ну тат, чого ви. Не лишити її отак на вулиці. Мама ж дуже любила котів, пам’ятаєте? У нас все було два коти, мишей в сараї та коморі ловили. Коли в Василя будуть осінні канікули ми кошенятам знайдемо господарів, сусідам можна роздати. Вони якраз підростуть і будуть гарні.
Так і літо пройшло. Дід Семен провів своїх до дороги, повернувся і знову присів за стіл, запалив свічку біля фотографії дружини.
– Вибач, мене, Надю. Не можу я ще до тебе піти, треба ще тут побути. Скоро Василько повернеться. Та і курей треба, щоб хтось годував. Не хочу їх сусідові віддавати, він сипле своїм незрозуміло що. Не те, що я – відбираю найкращу пшеницю, ти б бачила, які вони яйця несуть.
Потім дід глянув у вікно.
– Собака моя он на подвір’ї. Я її виходив разом з внуком, який красень виріс. Шкода, як пропаде. Василько був хворий, то йому козяче молоко допомогло. От думаю викупити в сусіда козу. Буде до мене внук приїжджати й вітамінами запасатися.
Семен замовк на мить і почув, як нявкає кішка.
– Ой, Надійко. Здається почалося. Йду гляну, що там відбувається. Раптом вона кошеня задавить. Оце напасть. І що я маю з ними робити. – Сунув ногами повільно до кімнати Семен. – Ой, вже трьох народила.
Дід з посмішкою підставив кошенят до живота кішки, щоб пили молоко.
– Набирайтеся сил. Вам ще мишей ловити…
Благородний вчинок внука чи не так?
