Сьогодні бабці Параскевії виповнилось 92 роки. Зібралась уся найближча родина.
Хоча два роки тому на ювілей позбирались діти, внуки та правнуки зі всіх куточків України.
Баба Параска уже й праправнуків мала. Правнучка Олена привезла їх з собою. Потішити бабусю.
Подумати тільки у хаті старенької п’ять поколінь зібралось. Бабця була дуже задоволена. Нафотографувалась з усією родиною. Вона була ще дуже жвавою. Не лежала цілий день на ліжку. І до курей подивилась, і їсти наготувала. Дочка приходить допомагає, живе від неї через дві хати. Хоч і Наталці 70 уже стукнуло, теж сили не як у молодої.
Посиділи гарненько, пообіцяли на наступний рік зібратись теж і розійшлись.
Олена наступний ранок почала, як зазвичай. З настанов дітям. Зараз з ними вже легше сину 10, а доньці 12.
– Юрчику, після школи прийдеш розігрієш обід у мікрохвильовці, Даринки ще не буде, вона до подружки піде.
– Мамо, ну що ти мені постійно одне й те саме повторюєш. Я знаю. Вже немаленький – говорив син.
– Немаленький.. Минуло тижня цукерок об’ївся і живіт кого болів?
Олена відправила дітей на навчання і сама пішла на роботу.
Юра повернувся додому в обід, наробив собі канапок з ковбасою і сів гратись за комп’ютер. Та до нього зателефонував друг, кликав гуляти.
– Ти куди вчора зник? Не відписував.. – спитав друг, коли вони зустрілись.
– Та я в селі був. Там якась моя дуже стара бабуся день народження мала. Уявляєш, вона вже прожила 9 моїх життів. Мені 10, а їй уже цілих 90.
– І що там було цікавого?
– Та нудьга повна! Навіть поговорити ні з ким. Усі люди там якісь древні були. Я хіба там полуницю їв, прямо з городу. Я бачив, як вона росте.
– Ну гаразд, Юрко. Давай до інших підемо на річку.
Олену на роботі зустрілась зі співробітницями. Вони почали обговорювати хо як провів вихідні.
– І як минули твої? – спитала Оксана.
– Та добре. Їздили до прабабусі день народження святкувати.
– До бабусі ти хотіла сказати?
– Ні, ні. Моїм дітям вона вже прапрабабуся. У нас велика родина. Усіх в одній хаті і не збереш.
– А ще хто був?
– Та з молодих тільки я з чоловіком. Батьки були, бабуся з дідусем, ну і малеча моя.
Світлана Василівна, внучка баби Параски теж хвалилась дівчатам на роботі святкуванням дня народження. Вона працювала на заводі головним бухгалтером. Там же працював і її чоловіком начальником складу. Жінці було 48 років.
Дівчата дивувались цій новині.
– Світлано Василівно, а у вас ще бабуся жива?
– Жива. 92 роки виповнилось. Вона ще той живчик. Думаю столітній ювілей справить такий, що вся Україна говоритиме. Уявляєте, бабця п’ять поколінь зібрала в своєму домі.
В селі до дочки Наталки теж підходили, розпитували про здоров’я мами. Якраз нагрянула сусідка Галина.
– Як там Параска? Дихає ще?
– Не дочекаєтесь, тітко Галино. Вона вас точно ще переживе! – жартували жінки.
– А хто був то?
– Та з дорослих тільки я зі Семеном. Решту всі молоді..
– А Свєтка твоя де зараз? Довго ще їй до пенсії?
– Та от 50 тільки стукнути має через два роки. Кажу ж молода ще. Вона у місті з чоловіком на заводі працюють.
А бабця Параскевія сиділа у хаті за столом і з приємністю згадувала, як усі внуки та правнуки її вітали.
– А я ще не стара. От доживу до 100, тоді точно усю родину зберу..
От як по-різному сприймається вік у різний період нашого життя. Для когось усі надто дорослі, для інших усі надто молоді. Та потрібно цінувати кожен момент прожитого нами життя.
А скільки найбільше поколінь збиралось у вашому домі?