Мій чоловік має дочку від першого шлюбу, з якою я всіма силами прагнула знайти спільну мову. Оскільки вона жила з матір’ю в невеликому містечку, я запропонувала їй тимчасово оселитися в нас. У столиці знайти роботу значно легше. Спочатку дівчина була спокійною та розумною. Принаймні, мені так здавалося.
Та згодом я зрозуміла, що дочка чоловіка має складний характер. Вона не хотіла їсти те, що я готую. Прибирати також відмовлялася. Свого зведеного брата недолюблювала і казала, що він забрав усю батьківську любов та гроші. Цілими днями вона лише переодягалася, фарбувалася і сиділа в телефоні. Її цікавили походи в салони краси або нічні клуби, куди обов’язково татко мав відвезти. А робота мала бути неабияка, а для красунь.
Місяць такого спільного життя мене швидко виснажив. Я вирішила, що так тривати більше не може. Оскільки це була моя ініціатива запросити дочку до нас, то й налагодити ситуацію доведеться мені. З дівчиною важко порозумітися, адже вона дуже високомірна. Про обов’язки дочка ніколи не чула. Мені навіть прибирати за нею доводитися, а про якусь допомогу мови не може бути. Мені не подобається те, що вона така доглянута і красива, а я зачухана молода мама.
Звичайно, що такий досвід мені знадобиться в житті. Оскільки рано чи пізно доведеться прийняти в домі невістку. Можна сказати, що я пройшла тренування. А ще дочка ревнує свого тата до його нової сім’ї. Через це виникає багато сварок і непорозумінь. Її навіть дратує те, що між нами з чоловіком немає криків чи суперечок, які завжди були в попередньому шлюбі.
Я думаю, що їй потрібно зняти рожеві окуляри і нарешті подивитися на світ через призму реальності. Чоловік згідний зі мною. Він запропонував дати дочці останній шанс. Можливо, вона все ж виправиться. Якщо ні, то доведеться серйозно поговорити. Отож, чекаємо.
А як би ви вчинили в такій ситуації?
