У мене звичайнісінька середньостатистична сім’я. Я працюю перукарем, чоловік – механік. Заробляємо достатньо, але і не дуже багато. Кожного року на море не їздимо, але зате маємо дачу.
Разом ми вже 20 років. Чоловіка я обожнюю за те, що він завжди готовий підтримати. Не залежно чи має настрій і чи в мене є бажання розмовляти. Не купить, не п’є, не гуляє. Він моє перше кохання.
Виховуємо дочку, скоро вона закінчить школу. Добре вчиться, вихована, хоче стати лікарем. Наша красуня ні разу нас не підвела. А я стараюся для них обох бути гарною господинею, вони моя опора, любов і гордість.
З часом я стала помічати, що дочка якось віддалилась від нас. Сиділа постійно у своїй кімнаті, за столом могла дивитися в телефон. Але мої прохання чемно виконувала. Може просто настав такий період.
Та одного дня Ірина заставила мене добряче понервувати. Вже смеркало, а вона все не поверталася зі школи. Я подумала, може затримується. Але коли почала обдзвонювати її подруг, то аж зблідла. Ніхто не знав де вона. Я вже думала викликати поліцію. І тут дочка заходить, як в нічому не бувало.
– Ти де була? Чому трубки від мене не береш? Я мала тебе з поліцією розшукувати? Щоб це було останній раз! – нервувала мати.
– Добре! – дівчина з байдужим поглядом пішла у свою кімнату.
А зранку до мене телефонує моя сестра.
– Що у вас там відбувається? – спитала та зацікавлено.
– Ти про що? Нічого!
– Чому Іра вчора прийшла до мене і просила пожити в мене? Ви там посварилися чи що?
– Як жити в тебе? Що вона собі придумала?
Моя сестра старша від мене на 16 років. Живе сама через три вулиці. Виявилось дочка просила її нічого не розказувати, але ж жінка одразу зрозуміла, що щось тут не так.
– Вона казала, що її дістало жити з вами. – заявила сестра.
Чоловік послухав це все і припустив, що може вона почала з кимось зустрічатись. Того вечора дочка також не спішила повертатися додому. Тоді матір вирішила їхати до сестри.
– Іра, що з тобою? Збирай свої речі й поїхали додому! Не влаштовуй дитсадок?
– Я не хочу з вами їхати. Мене дістали ваші постійні сварки! Скільки можна? – плакала дочка.
– Які сварки? Ми не сваримось! – жінка все ще нічого не розуміла.
Тоді Ірина дістала свій телефон та ввімкнула аудіозапис.
– Чого ти розлігся, іди вечеряти! – голос мами.
– Ти не бачиш, що футбол ще не закінчився?
– У мене скоро терпіння до тебе закінчиться! Іра, за стіл!
– Може хоча б цього вечора не будете сперечатись? – просила дочка.
– Та нашій мамі ніколи не догодиш. Все має бути так, як вона скаже і не інакше.
– От тільки мої слова до тебе ніяк не доходять. Скільки разів я маю повторити, щоб ти полагодив кран? Чи він сам полагодиться? Або я зроблю мудріше – викличу сантехніка за твої гроші!
– Тільки попробуй! Тобі лиш би гроші тратити. Ти сильно заробляєш тими стрижками? То краще помовч!
– Та годі вам! – продовжувала дочка.
– Не лізь у наші дорослі розмови! – сказали обоє.
Тоді Ірина натиснула на паузу. Сестра сердито глянула на мене.
– І це ще далеко не кінець! Я це слухаю через день! Уявіть скільки нервів зіпсовано у них обох і вже починають псувати мені! Я не витримую! Хочу тиші, як тут. А вони нехай самі між собою розбираються!
Я послухала дочку і мені стало соромно. По-перше, я ніколи не чула нас збоку. Невже ми звикли так розмовляти? Це ж нікуди не годиться!
– А це ви ще не чули як вони збираються на дачу! – додала вона.
– Доню, витри сльози. Вибач, я дійсно не помічала, що ми так сперечаємось. Напевно звичка, яку терміново треба міняти! Але прошу, ходімо додому!
Після цього випадку я стараюся думати перед тим, як щось відповісти на докори чоловіка. Через кілька днів я помітила, що стала спокійнішою. І чоловік змінюється. Звісно це погано, що ми не зрозуміли свою помилку раніше. Але ніколи не пізно мінятися. До речі, вона досі не видалила той запис, тримає для профілактики.
Будьте щасливі! І не забувайте поважати себе і рідних!
Згідні? Як вам вчинок Ірини?
