Заміж я вийшла доволі рано. Дуже кохала свого чоловіка, але він почав гуляти майже одразу після весілля. Ніколи не забуду, як ми приїхали у село до його приятеля. Він залишив мене з його сестрою, а сам пішов на гульки. Прочекала я його всю ніч, а він так і не повернувся. Це зараз легко, викликала таксі вже вдома, а тоді були лише автобуси. Оскільки грошей він мені не залишив, до міста я йшла пішки. Мені було так страшно, адже тоді я вже носила під серцем дитину.
Та і взагалі, він любив так загуляти. Казав, що цілий тиждень працював і тепер має повне право на нормальний відпочинок. Так він міг зникнути на декілька днів. Разом ми не проводили час майже ніколи.
Мені це дуже не подобалося, але мама завжди повторювала: “Дитині потрібен батько. А ти думала, що люди скажуть? Матір-одиначка”. А я постійно думала лише про те, що я роблю не так? Вдома чисто, їжа завжди свіженька, та і за чоловіком я добре доглядаю. Навіть взуття йому вночі чистила.
Час йшов і нічого не змінювалося. Ось вже настав час народжувати і я попросила чоловіка залишитися на цих вихідних вдома, щоб у разі чого міг швидку викликати і мені допомогти. Він ніби одразу погодився, але поки я ванну приймала, швидко зібрався і утік. Я ніби відчувала – почалися пологи.
У лікарню мене відвезла моя молодша сестра. Та і звідти вона разом із мамою мене забрала. Після цього, я вирішила серйозно поговорити з мамою, тому що терпіти такого ставлення я вже просто не могла.
– Мамо, це не нормально. І мені байдуже, що скажуть сусіди.
Так, я вирішила відпустити свого чоловіка. Звичайно, нас розлучили і він мав би платити нам аліменти, але за весь час так ні разу і не з’явився. Тоді, бухгалтерія на його роботі почала автоматично відсилати нам необхідну частину суми. Коли він це усвідомив, то одразу ж звільнився і влаштувався “неофіційно”, щоб мені ні копійки не дісталося. Але на той час, за 25 рублів допомоги можна було добре жити і нормально виховувати дитину. На все вистачало грошей, а коли я на роботу влаштувалася, то взагалі шикарно стало.
Тут колишній чоловік про це дізнався і давай через мою молодшу сестру зі мною миритися. А вона прийшла і каже мені:
– Та він ніби змінився. Такий нещасний ходить. Голодний, холодний, пом’ятий. Мабуть, взагалі на роботі ночує.
Ось так завжди було, постійно принесе якого бідного котика до хати і просить за нього. Так і з чоловіком трапилося. Ну я і вирішила його прийняти, тому що кохала ще.
Він слізно клявся, що я у нього така “єдина і неповторна”, що все тепер буде інакше. Я і повірила. А потім, коли приходила додому, бачила що їжі зовсім немає, дитина голодна, у ванній купа прання, а чоловік просто лежить на дивані і телевізор дивиться. Таке траплялося часто і тоді, я вирішила відпустити його “гуляти”, назавжди.
Він звичайно дуже обурювався і казав, що дитині батько потрібен. Але я впевнена, що такий батько для моєї дитини взагалі не потрібен. Я чудово виховувала дитину сама і зрозуміла, що проблема не в мені. Почуття померли і я просто перестала за нього турбуватися.
Як би ви вчинили на моєму місці?
