Коли батьки старіють, їх повинна доглядати та дитина, якій вони більше допомагали. Нас у сім’ї двоє, та батьки завжди переймались благополуччям моєї сестри. Тож було б чесним, якби вона тепер взяла на себе відповідальність за нашу маму. Стосунки у мене із сестрою були холодними. Різниця у віці була пристойною: коли Ліля закінчувала школу, я вже мала чоловіка.
Після весілля я з’їхала з батьківського дому і почала самостійне життя. Ліля ж лишилась жити з мамою в нашій двушці. Я завжди знала, що можу сама себе забезпечити, тому до мами по допомогу не зверталась ніколи. Та і вона ніколи не пропонувала. Здавалось, що ситуація зміниться з народженням дітей. Але моя мама проти своєї волі з внуками ніколи не сиділа. Спочатку я справлялась сама, а тоді в нас з’явилась няня.
Мій чоловік працював у Чехії і давно пропонував остаточно до нього переїхати. Я довго вагалась, але в березні наважались на такі великі зміни. Перші місяці було складно, але наші донечки пішли в школу, знайшли собі нових друзів, а я навіть влаштувалась на хорошу роботу. Вирішили будувати своє життя тут, бо виходило ніби добре. Ліля поїхала в Туреччину до своєї подруги. Мала б через три тижні повернутись, але теж знайшла собі там роботу і лишилась жити.
Величезна відстань нас не лякала, бо ми і до того спілкувались раз на рік. Знову підтримувати зв’язок змусила нас хвороба мами. Хоча, мабуть, краще ми б і далі жили кожна своїми турботами. Маму поклали в лікарню і її потрібно було доглядати. Окрім нас у неї не було нікого, тож хтось мав повернутись в Україну. У мене в Чехії чоловік, діти, домашні справи. Вирватись на довгий час – дуже складно. А от Лілю за кордоном тримали тільки робота і власні амбіції. Логічно, якби до мами поїхала саме вона.
Все обдумавши, я зателефонувала їй з цього приводу. Пообіцяла взяти на себе половину витрат за лікування. Але сестра заявила, що життя в Туреччині тільки почало налагоджуватись, у неї з’явилась хороша робота. Тому їхати вона нікуди не буде! Ще й нагадала, що я – така сама дочка, тому маю їхати я!
Мама завжди допомагала лише їй, тож вона і має її доглядати. Поки ми не знаємо, як вирішити цю ситуацію, бо ніхто не хоче відпускати своє життя. І як пояснити Лілі, що турбуватись про маму – її обов’язок?
Хто з нас правий? Діліться думками в коментарях.
