Я у шлюбі зі своїм чоловіком уже 11 років. Упродовж цього часу ми приймали рішення спільно. Власне, про це і домовлялися із самого початку відносин.
Колись ми орендували квартиру, щоб мати власний прості. Потім порадилися і вирішили купити житло у кредит. Тому зараз ми живемо у власній двокімнатній квартирі.
До питань, над якими ми думали постійно обоє входили і поїздки, і робота, і виховання дітей. Нашій старшій дитині 5 років, а молодшому тільки виповнилося 11 місяців. Дуже довго я працювала з дому. Чоловік наполягав на тому аби я мала. чим відволіктися, а не тонула в побуті. Але без рутини ніяк. Коли я вийшла в декрет, то вільного часу не залишалося взагалі: і за дітьми наглядати, і їсти варити, і у квартирі порядок підтримувати, а про прання та інші побутові дрібниця я вже навіть мовчу.
Обранець почав помічати, що з кожним днем мені тільки важче, тому ми зійшлися на думці, що мені доведеться покинути роботу. Відтоді він став єдиним годувальником сім’ї.
Гроші чоловік заробляв непогані. Але їх все одно ледь вистачало на 4 людей. Доводилося щоразу обдумувати кожну покупку і зважувати всі за та проти, аби не витратити зайвого.
А нещодавно я дізналася ще про одні зайві витрати.
Виявилося, що мій чоловік взяв у кредит ще одну квартиру. Для своєї молодшої сестри.
Юлі зараз 22 роки. Вона щойно закінчила університет і одразу ж вирішила переїхати. Досі жила з батьками у спільному домі, але бажання мати власний куток взяло гору. Гору воно взяло, але грошей не додало, тому за вирішення цього питання взявся її брат.
У рідних була власна домовленість: мій чоловік бере у кредит квартиру для Юлі, а вона згодом відмовляється від своєї частки батьківського дому.
Мені ж ця ідея одразу не сподобалася. Було на те декілька причин.
По-перше, чоловік витратив усі наші заощадження.
По-друге, тепер нам доведеться жити ще скромніше, бо чоловік повинен сплачувати два кредити.
По-третє, я знову мушу поєднувати побут і роботу, щоб прогодувати власну сім’ю.
По-четверте, коханий вперше за 11 років спільного життя прийняв таке серйозне рішення, не порадившись зі мною.
А вишенькою на торті стає той факт, що домовленість між братом і сестрою не підтверджується геть нічим. Тільки словами та обіцянками.
Нова квартира і так оформлена на Юлю, тому, не виконавши умови договору, дівчина все одно нічого не втрачає. Хто ж знає, чи захоче сестра через стільки років вчинити по совісті.
Втім, мій чоловік цього наче й не помічає. Мене не слухає і щиро вірить, що вчинив правильно.
Чи не вважаєте Ви договір Юлі з братом аферою?
Як чоловік міг би вберегти себе та свою сім’ю від обману?
