Дзвінок матері з поганою новиною ввів Софію у ступор. Батько. Хвороба, що прикула його до ліжка та навряд чи відступить:
– Доню, приїдь. Попрощатися встигнеш…
Софія плакала в автобусі, їдучи у рідне село. Все нема часу навідатися до найрідніших людей та і своїх проблем набігло. Вона ще й з новиною, яку хотіла б розказати у зовсім не такий час.
Її чоловік Андрій став колишнім. Закохався у подругу, яка тимчасово жила в них. Це Софія її приютила – надто добре серце має та ось, що з того вийшло. Одного вечора він заявив, щоб та збирала свої речі, а позаду подруга тільки єхидно посміхалася.
На щастя Софія мала добрі стосунки з сусідкою з верхнього поверху. Старенькій самотній Марії Петрівні жінка допомагала донести пакети до квартири чи оплатити послуги. Кілька днів вона пожила у неї, а потім зібрала речі й поїхала додому.
– Ого! Ти, що назавжди? – спитав сусід Сергій, що на прохання матері Софії зустрів її біля автовокзалу.
– Побачимо! – абияк відповіла Софія, настрою геть не було.
– А я якраз до батька приїхав, відпустку взяв. Давай погрузимо все у багажник і поїхали, – чоловік намагався розрядити напружену ситуацію.
– Тебе мама просила забрати мене? Не варто було!
– Що ти! Я завжди радий допомогти! Ми ж не чужі люди. Люблю я наше село. Не розумію, чому мати так хотіла, щоб ми переїхали у місто. Може я скоро повернуся. Батьку веселіше буде, мама вже другий рік, як пішла від нього.
– Розумію. В кожного свої причини їхати і повертатись…
– Тому, якщо знадобиться допомога – звертайся. Я буду тут місяць.
– Дякую тобі! – Софія вийшла з машини, а біля фіртки на неї чекала мама.
– Нарешті ти тут! Ого, а навіщо стільки речей? Це назавжди? Ви з Романом посварилися чи що?
– Не знаю, зараз не це важливо. Як батько?
– Ходімо…
Тато лежав нерухомо, ніби спав. Та коли почув, що до кімнати заходять, то одразу розплющив очі.
– Доню! – він одразу зрадів та посміхнувся. – Ну, чого ти одразу плакати? Ну трохи занедужав, а може це моя пора.
– Тримайся тату! Тобі ще рано йти. Добре, відпочивай, а я свої речі розкладу…- та вийшла до матері на кухню.
– Що сказали лікарі?
– Та що ми запізно звернулися. Невідомо скільки йому залишилося, ти сама бачиш.
– Як так? Мене ж тільки пів року не було, все було добре… Це не якась помилка?
– Ми їздили в місто, там кращі лікарі, сама знаєш. Розкажи як ти?
Софія не хотіла розмовляти про себе, тож перевела тему і пішла заносити речі у свою кімнату.
Багато часу вона приділяла своєму батькові. Годувала його, допомагала виходити на свіже повітря та розмовляла про все, як колись. Навіть працювала у його кімнаті, бо самотність він важко переносив. Поступово йому ставало все краще. Минав 4 місяць, як Софія жила в батьків.
– Ти б краще відпочивала! – якось сердито промовив той, коли читав свіжу газету. – У твоєму то положенні!
– Що? Якому положенні? Навіть мама нічого не помітила!
– Мамі хіба до цього зараз? Хіба не бачиш, що її голова десь не вдома.
– Ти про що?
– Роман у неї. Як тільки начальника змінили, то вона одразу інша стала.
– Як так? – Софія не вірила в почуте, хоча тепер розуміла її холодне ставлення до батька.
– Отак. А твій Роман зараз де? Невже не сумує за дружиною?
– Ми розлучилися, тату.
– А як же твоя дитина?
– Так, ти правий. Дитина справді моя і байдуже, що без батька. Я дізналася про вагітність, коли ми були розлучені. Він навіть не знає про неї. – У Софії тихо покотилися сльози.
– Не плач! Все буде добре. Але думаю треба розповісти матері.
По поверненню мами Софія вирішила усе їй розказати, та її реакція була дещо іншою.
– Як вагітна? Яка з мене бабуся у такому віці? І чому Роман тебе відпустив?
– Романа більше немає, я розлучена.
– То ти приїхала сидіти у мене на шиї? Мало того, що батько зліг, то я тепер маю ще на тебе і дитину заробляти?
– По-перше, я працюю і можу нас забезпечити. По-друге, мені більше ніде жити. Якщо ти забула, то та квартира Романа, а не моя!
– Раз ти така багата, то повертайся в місто! Мені ні до чого зайві клопоти!
Вперше Софія бачила свою матір настільки “чужою” до неї.
– Вона нікуди не поїде! – заявив батько. – Мій будинок і я буду вирішувати хто тут житиме!
– Позмовлялися, чи що? – фиркнула мати і пішла геть.
З кожним днем батькові ставало все краще. Він міг сам підводитися з ліжка, їсти, почувався бадьоро. Якби не дочка, то цього б не було. Вирішили повезти його в лікарню, щоб знову зробити обстеження. Домовилися з сусідом про машину. Виявилось, що його син Сергій працює у лікарні, тому поїхали до нього.
– Можу сказати, що стан задовільний! Недуга відступила.
– А що, діагноз не був вірним? – дивувалась Софія.
– При обстеженні таке інколи буває. Лікарі хоч і не повинні, але здатні помилятися. Але в пана Василя ще довгі та щасливі роки.
Ця звістка принесла всім неабияке полегшення. Софія провела батька до машини, але ще мала розмову з Сергієм:
– Бачу ти невдовзі станеш щасливою мамою? Радий за вас!
– Дякую! Та я сама її виховуватиму.
– Не зрозумів. А як же чоловік?
– Ми розлучені, та і він нічого не знає… Так склалось
– Вибач, я не знав…
– Ні, все добре! Дякую за допомогу! Сподіваюся, що хоч в тебе все добре.
– Ти знаєш, так! Ми з дружиною теж розлучилися. Я б напевно не зміг з нею жити. В неї на першому місці була кар’єра, а не сім’я. Та це не так важливо! Я б хотів заходити до вас час від часу, якщо ти не проти. Скоро я переведусь у лікарню поблизу села, тож ми знову станемо сусідами, – посміхнувся Сергій.
– Добре! Я тільки за! Гарного дня!
Вони повернулись додому та повідомили матері, що тепер зі здоров’ям тата все добре. Знову її реакція була не такою, скоріше якесь розчарування проглядалося у її очах.
А через тиждень вона повідомила, що хоче розлучення. Батько лиш видихнув, сказав, що не сміє тримати її.
Пізніше в Софії народилась донечка. Назвали Ліля. Дідусь обожнював її з перших секунд життя. Мати Софія бачила внучку лиш у день їхньої виписки з пологового. А потім якісь сусіди розповіли, що її стосунки з начальником не склалися. Тепер вона шукає підробіток, щоб мати зможу орендувати квартиру. Додому повертатися соромно.
Через рік Софія побралася з Сергієм. Обоє стали щасливими, як ніколи, коли тест показав дві смужки.
Доля часом вносить свої корективи. А як би ви діяли на місці Софії?
Фото з відкритих джерел
