Як тільки Світлана Валеріївна переїхала до нас жити, я відразу відчула тиск. Вона командувала усюди, де тільки можна.
– Ніяке смажене їсти ви не будете! – казала свекруха. Я не перечила їй, бо навіть Ігор мовчки сидів і впихав у себе приготовану нею вівсянку.
Світла Валеріївна оселилась в нас, щоб швидше доробити ремонт у своїй квартирі. А оскільки вона кожну дрібну деталь інтер’єру вибирала прискіпливо, то це затягнулось на довгий час.
Протягом усього її перебування тут, мені набридли постійні повчання, лекції, розпитування. Я втомилась. Був єдиний плюс – вона допомагала няньчити свою онуку. У мене з’явилось більше вільного часу. Проте використовувала його я не на себе, а на прибирання квартири та готування їжі. Бо свекруха, як тільки приїхала, заявила, що у нас вона буде відпочивати. Не життя, а казка!
Я взагалі дуже не люблю конфліктів, намагаюся усе вирішити мирно та без сварок. Можливо, тому свекруха називає мене мямлею.
Вона впевнена, що вівсянка на сніданок корисна для її сина, і не зважає, що він нею дуситься!
За час поки вона тут, ця жінка вивела мене до тієї степені, що я була готова з’їхати з власної квартири до своїх батьків.
Питаю її:
– Ремонт ваш ще довго триватиме?
– Уявлення не маю. Відтінку фарби, який я шукаю немає в наявності. Плитко криво встановили, треба переробляти. Унітазу досі немає! А як я житиму без унітаза!
І так постійно. Відмовки і нічого нового.
– Ти мала би радіти, шо у тебе свекруха така золота. А ти мене спровадити все намагаєшся. Потім ще шкодуватимеш! От моя свекруха ще та мегера. Страшна жінка. Вонка інших ні в що не ставила! Очі мої б її не бачили!
І тут мені спала на думку ідея. Я вирішила покликати до нас погостювати Ларису Іванівну, маму Ігорового батька. Треба зі свекрухою її ж зброєю боротись. Чоловіка і його маму про візит гості не попередила.
Вранці чоловік пішов на роботу, а у двері пролунав дзвінок. Свекруха уже й наїжджати на мене почала:
– До тебе гості так рано? Чоловік на роботу, а ти кого привела, так.
Вона відчинила двері і отетеріла.
– Світланко, і ти тут! а я пробігала повз і вирішила на чай зайти. Став чайник, ріж торт, будемо теревенити. Давно тебе не бачила, розкажеш,як життя молоде – говорила Лариса Іванівна.
Бабуся Ігоря розплилась в задоволеній усмішці. Оце вона зараз не натішиться. Кілька років невістку не бачила. Відіграється по повній!
Ремонт моєї свекрухи закінчився уже до обіду. Більше вона не витримала. Зібрала речі і з’їхала від нас.
– Я дуже вам вдячна, що ви приїхали. Не уявляєте, як полегшили мені життя. Я вам зараз постелю на дивані.
– Ні, ні дитино, я затримуватись не буду. Я ж одразу зрозуміла, з якою метою ти мене покликала. Я свою невістку знаю, житя вона тобі не давала. Своє діло я зробила, вип’ю чаю і піду.
З таким союзником мені ніяка свекруха не страшна. Знаю, в будь-який момент Лариса Петрівна мені допоможе.
Як думаєте, правильно вчинила невістка? Чи були якісь інші методи?
