Зі мною у квартирі жив син з невісткою і онучка Василинка.
Те, як поводилась невістка мене зовсім не влаштовувало. Заходжу до них з сином в кімнату. На годиннику 10 ранку. Вона хропака дає.
– Дорогенька, доброго ранку! Підйом!
Дивлюсь – шафа відчинена, речі поскладані.
– Невісточко, а чого ж це ти речі не прасуєш, а одразу до шафи складаєш? Хто тебе так навчив?
Мовчання.
Невістка моя була вкрай лінивою. Відведе онучку у садочок, а сама приходить і далі спить.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Одяг закине у машинку, він випереться, розвішає, а не прасує. Як це мій син має у м’ятих речах ходити?
Торік я їй відпарювач подарувала. Ним набагато простіше користуватись, ніж праскою. Та яке, навіть не витягне з коробки!
Навіть постільки на ліжко стелить не попрасовано, що вже говорити за одяг чоловіка і дочки! Нікудишня господиня.
А плями. Плями не виводить. Каже, або так ходи, або викидай.
Так, можливо, з появою дочки у неї більше турбот з’явилось, але це і до народження онучки таке було.
Зате у соціальних мережах вона прямо-таки ідеальна мама та господиня. Такі світлини закидує, що нема ради! А підписи, які придумує. То на це у неї час знаходиться.
Невістка заявила мені, що вона блогер-початківець. Ух, яка цаца. Гроші, каже, більші, ніж ваш син приноситиму. Надумала собі. У казки ті повірила.
А син мій, Владислав мовчить. Невже йому таке подобається. Вона ж замість того, щоб йому час приділити, сидить і у тому телефоні безперестанку пальцем возить. Злості моєї мало!
Я, коли вкотре побачила на синові порвані шкарпетки і сорочку з жовтими плямами від поту, не витримала і сказала до невістки:
– Чого це син мій, як голодранець ходить? Не можеш шкарпеток йому зашити?
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Ви мені пробачите, та я Владиславу не мама, а дружина. Ми партнери. Я не наймалась бігати біля нього з голкою в руках і чекати, коли шов трісне, щоб підшити! Він не маленький хлопчик. Купить собі нові!
Ну і як тут з нею розмовляти! Я їй слово, вона мені десять. І все, якісь гнилі аргументи наводить. Та повинна. Завжди жінка за своїм чоловіком доглядала, а у неї тут якісь нові норми моралі!
Сьогодні хотіла змусити її одяг попрасувати, та невістка тільки й хлопнула дверми спальні – спати пішла.
Я пішла мити посуд, котрий ще від сніданку стоїть і аж сльози мені на очі навернулись.
Ну от що це за сім’я? Там де дружина проявляє таку байдужість, годі й говорити про хороші стосунки!
Я сину, кажу хай шукає собі когось нормального, а ту Оксану з голови викине! Моє материнське серце не витримує цього. Я ж для сина хочу усього найкращого. Сподіваюсь він все-таки побачить недоліки своєї дружини і зробить правильні висновки.
А як ви думаєте, хто правий: невістка чи свекруха?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
36 неперевершених ідей французького манікюру – зберігайте, щоб не загубити!
Про кожного знака Зодіаку одним словом
11 ознак справжньої дружби, без лукавства
