Приблизно два роки тому я припинила готувати. Можливо, що це просто збіг обставин, адже під час пандемії чоловік переконав у тому, що нам буде краще робити замовлення їжі через Інтернет, аніж купувати продукти, які просто безпідставно виросли у ціні.
Тоді мені так стало легко на душі.
Хоча спершу діти часто мене запитували, що буде на обід або ж просто підбігали й казали, що вони голодні та хочуть щось перекусити. Звісно, що колись я миттю кидала всі справи та йшла на кухню. Але зараз навіть уваги не звертаю на такі прохання, мовляв, вони вже дорослі та можуть собі зробити перекус. Ось так я підштовхнула їх до відповідального кроку – робити все самостійно.
Перш ніж почати мене засуджувати та говорити, що я погана мати та господиня, послухайте мою історію.
Я вийшла заміж після закінчення університету. Коли ж народилися діти – пішла у декретну відпустку, а зараз працюю дистанційно вдома. Завжди намагалася дати малюкам тільки найкраще – для старшого сина різноманітні спортивні секції від футболу до плавання, купувала донечці нові іграшки та одяг. Часто займалася з ними уроками та допомагала з домашнім завданням. У нас була сімейна традиція – щодня ми вечеряли разом за великим столом у вітальні. Мої подруги розповідали, що давно вже не їдять разом зі своїми дітьми та чоловіком за одним столом, адже нічого не встигають. Або ж їх чоловіки брали тарілку з вечерею та йшли дивитися телевізор, немов хотіли абстрагуватися від них.
Але за всі ці 13 років мені ніхто не допоміг на кухні! Діти жодного разу не запропонували помити посуд чи сервірувати стіл, а чоловік завжди говорив одне й те саме – це тільки жіноча справа. Я ненавиділа ходити у супермаркет та купувати продукти, а потім ще довго стояти у черзі та тягнути важкі пакети додому. А про те, щоб годинами стояти біля плити та готувати декілька страв одночасно я взагалі мовчу! Можливо, що це просто криза середнього віку і скоро все налагодиться?
Ні, сумніваюся. Я пообіцяла собі одного вечора, що не хочу робити те, що викликає у мене негативні емоції. Навіть якщо це готування домашньої вечері! Але не подумайте, що я перетворилася на безвідповідальну домогосподарку. Можу час від часу зварити суп або ж спекти смачний пиріг, поприбирати у ванній кімнаті та витерти пилюку. Просто таким чином я хочу виховати дітей, щоб вони також допомагали мені. Наприклад, навіть приготувати обід. Спершу вони ходили у магазин та купували на кишенькові гроші різноманітні солодощі та консерви з різними хімічними добавками. Та через декілька днів їм це набридло, адже кому буде добре від такого “чудового” харчування? Боялися, що можуть захворіти, тому навчилися готувати корисні перекуси.
Хтось може подумати, що я найгірша мати у світі! Звісно, що спершу я почувалася винною. Але ж вони вже дорослі та повинні навчитися чомусь новому – наприклад, навіть кулінарії. Я не хочу щоранку прокидатися та йти на кухню робити їм сніданок. Нехай самі вже готують сендвічі на перекус, а я собі за цей час подрімаю ще декілька хвилин.
А щодо сімейної вечері – чому я повинна стояти на ногах декілька годин одна, а їсти мають всі? Виходить, заради їх голоду я маю пожертвувати своїми інтересами та вільним часом! Розумію, що я мати й це моя відповідальність. Але чи запитував мене хтось про такий “вибір”? Мої діти живуть безтурботно та думають, що їжа з’являється просто так. Щодня гуляють надворі та грають з друзями, поки я у магазині бігаю від одного стенду до іншого в пошуках свіжих продуктів.
Наше суспільство нав’язало думку про те, що жінка повинна бути чудовим кухарем та зажди готувати багато страв для родини. Однак, чи подумав хтось про її власний комфорт та бажання? Можливо, що хтось просто ненавидить кулінарію та надає перевагу магазинним салатам чи службам доставки? Чому вона завжди має жертвувати собою заради щастя родини, хіба про неї хтось подумав?
Вирішила, що буду боротися з таким стереотипом у своїй родині. Те, що я мати, не означає, що буду з ранку до ночі стояти біля плитки на кухні та готувати вишукані страви для чоловіка й дітей, які навіть не помиють після себе брудний посуд! Я також втомлююся та маю право на відпочинок від всіх обов’язків. Сподіваюся, що з часом рідні зрозуміють свої помилки та допомагатимуть, а діти взагалі будуть вдячними за такий урок.
А ви погодуєтеся зі словами жінки? На вашу думку, вона правильно вчинила, коли вирішила відмовитися від кулінарії?
