Сталася ця історія в дев’яностих роках. Жила собі звичайна сім’я: мама, тато, дочка – школярка і стафф, якому приблизно півтора року.
Довелося татові у відрядження тривале їхати, мамі в інше не менш тривале, а донечка тим часом до табору вирушила на відпочинок. Що робити? Собака вдома один залишитися не може. Сусіди прохання про нагляд навіть не хотіли слухати, тому що собака був ще той хуліган. Гроза двору і округи. Всіх кого міг дістати – рвав і метав. А кого не міг дістати намагався наздогнати і з’їсти. Господарі практично скочувалися по сходах, виводячи улюбленого пса на прогулянку.
І тут згадалася старенька бабуся. Вже не знаю, чия це була родичка, але років їй було дуже навіть пристойно і була вона одна з останніх випускниць школи шляхетних дівчат з відповідним вихованням і життєвим укладом.
Тато і мама схопили собаку в оберемок і рвонули до бабусі, як до останньої надії, заручившись, природно її згодою попередньо по телефону. А як інакше? Шляхетна дівчина все-таки!
Двері відчинилися і радісний пес увірвався у квартиру. Перед ним стояла маленька сухенька з неприродно прямою поставою бабуся в круглих окулярах, спираючись на паличку. Стафф радісно підскочив до старенької і вчепився зубами в тростину. Господарі стояли опустивши очі. Вони звичайно знали свого пустуна, але не думали, що він осоромить їх так швидко. Однак бабуся вчинок собаки нітрохи не збентежив. Вона легенько стукнула ціпком по підлозі і прорекла:
– Огидне виховання! Залишайте!
Від такого повороту пес сів на попу в подиві. Його вразив тон, яким були вимовлені слова. А господарі, посміхаючись і не вірячи своїй удачі швидко відкланялися.
Насамперед старенька вирішила змінити псу нашийник. Їй категорично не сподобалися шипи на ньому і вона попрямувала в найближчий зоомагазин. Вибирала вона довго і ретельно. У подробиці вдаватися не буду, скажу лише тільки, що вибір був невеликий, тому що магазин спеціалізувався на товарах для кішок. В результаті бабуся купила кілька абсолютно однакових котячих нашийників.
Вирішивши, що уроки ручної праці допоможуть їй спорудити щось собаче, дуже задоволена вирушила додому. Нашийник був пошитий і літня дама повела собаку в світо, а якщо бути точнішим, то в найближчу кулінарію:
За антрекотом!
Убийте, не знаю, що це таке, але дама вирішила, що на вечерю собачка неодмінно повинен ним поласувати, втім як і вона сама. Саме в цей день тижня вона ходила в кулінарію за антрекотом і свій розпорядок міняти не бажала. Напнувши на стаффа обновку і простягнувши поводок, бабуся виходить в під’їзд. «Ось вона свобода» – подумав, напевно пес і за звичкою спробував рвонути попереду планети всієї. Але тут пролунав уже знайомий стукіт тростини і старечий голос вимовив:
– Пане! Не забувайте з ким ви йдете!
Цю сцену переказували господарям стаффа сусіди бабусі.
Передчуваючи безкоштовний цирк, вони підглядали за ними. Цирк їм обламався. Так вони і йшли: колишня випускниця інституту шляхетних дівчат і стафф в котячих нашийниках. Дійшовши до кулінарії бабуся прив’язала свого супутника до огорожі невигадливим бантиком і увійшла в магазин. Поки вона купувала свій антрекот, в магазин більше ніхто не увійшов. Всі боялися пройти повз стаффа в такій хиткій амуніції і прив’язаному на бантику повідку.
А пес, ніби заворожений сидів і чекав свою супутницю. Він зрозумів, що відтепер його обов’язок служити цій дивній жінці. І яке йому було діло до натовпу, що зібрався. Далі був прожитий місяць спільного життя. Всяке бувало. Гризлися ніжки у старенького столу, в забудькуватості рвонув за дворовою собакою, але зупинився на половині шляху, коли почув вже знайоме:
– Пане! І як далеко Ви зібралися?
Бабуся зверталася до собаки не інакше як на Ви. А щовівторка та щочетверга ця парочка ходила в кулінарію за антрекотом, кожен раз збираючи натовп біля входу, але нікого навколо не помічаючи. І з боку було видно, що собака пишається своєю роллю супроводжуючого і морда його була високо піднята: дивіться всі! Я йду з НЕЮ! А потім приїхали господарі і забрали пса. Кажуть, що собака переживав сильно, дуже сумував.
А через якийсь час повернувся до своїх звичок. І, напевно, тільки уві сні він чув стукіт тростини і звернення і, напевно, тому спав завжди дуже-дуже тихо, боячись сполохати свої сни. Що це було? Любов і шанування з першого погляду? Відчуття внутрішнього стрижня людини? Усвідомлення того, що ця людина і є МОЯ людина? Не знаю…
А якими методами ви дисциплінуєте своїх домашніх улюбленців?
