— Дякую, що не пройшли повз майже згорілого сірника і не дали йому згаснути. Ваш вогонь горітиме ще дуже довго, повірте

— Діду, ти взагалі очманів?! — істерично закричав модно одягнений хлопець, коли в нього врізався дідок у пальто.

— Вибачте, — тихо вибачився той, але хлопця вибачення не влаштували і він, стиснувши зуби, схопив дідка за лацкан пальто і грубо струсонув.

— Ти мені джинси забруднив.

— Вибачте, — знову вибачився дідок. — У голові паморочилося.

— Так біля стінки ходи, а не лізь в натовп! — буркнув хлопець, відпускаючи лацкан і штовхаючи старого в сторону. Той відлетів на пару кроків і, не впоравшись з рівновагою, гепнувся на землю, викликавши єхидний смішок у молодого, який плюнув у квіткову клумбу біля магазину і роздратовано процідив. — руїни.

— Відчепися від нього! — дідок втиснув голову в плечі, коли поруч пролунав ще один крик, але потім здивовано підняв брови, коли побачив, що до хлопця підлітає тендітна дівчина і, насупивши чоло, щось йому тихо висловлює.

— Добре Добре. Психи, блін, — пробурчав хлопець, розчиняючись в натовпі. Дідок зітхнув і боязко посміхнувся дівчині, яка простягнула йому руку і допомогла піднятися.

— Ви в порядку? — запитала дівчина, прибираючи пасмо за вухо.

— Так, люба. Все добре. Ноги не тримають вже. Ламкий я, як згорілий сірник, — тихо засміявся дідок, обтрушуючи пальто від пилу і дрібних камінців.

— Цікаве порівняння, — задумливо кинула дівчина, а потім махнула рукою. — Вам що-небудь ще потрібно?

— Ні, дякую, що допомогли. Якщо допомогла хоча б одна людина, то світ не так вже й поганий, — посміхнувся дідусь. — Мені на той бік вулиці до банку треба. Дійду сам.

— Давайте проводжу.

— Якщо наполягаєте.

Вони повільно попрямували до світлофора, який тільки й чекав, щоб запалити червоне світло і зупинити щільний потік людей. Дідок блаженно мружився, підставивши зморшкувате обличчя теплому сонцю, а дівчина задумливо покусувала нижню губу. Нарешті вона зітхнула і, повернувшись до свого супутника, запитала в нього.

— Чому саме сірник?

— Вибачте? — здивувався той.

— Сірник. Ви порівняли себе з сірником, але щоб зламати сірник треба докласти зусилля.

— Вам справді цікаво?

— Чомусь дуже, — винувато посміхнулася дівчина. — Все одно поки стоїмо і чекаємо зеленого.

— Сірники теж чекають сигналу, — тихо вимовив дідусь, дістаючи з кишені пальто коробку і витягуючи один сірник. — Ми з ними дуже схожі.

— Чому ж?

— Сірники з коробки завжди міцні, немов їм всі негаразди по плечу. Є, звичайно, в коробці кволі і тонкі, поламані або без голови, але нормальних все ж більше. Нормальні і в дикому лісі багаття запалять, і що-небудь склеїти допоможуть, і просто додадуть особливий шик закінченому образу, — посміхнувся дідусь. — Але деякі сірники, покинувши коробку, користі не приносять. Вони осідають в кишенях або просто викидаються в сторону, коли потреба в них відпала або її не було зовсім.

Такі сірники розсихаються, втрачають голову і стають безликою деревинкою, з якої ніколи і нічого не виросте. Але ті, кому пощастило, запалюють вогонь. Вогонь, який народжується в сліпучому спалаху, опромінюючи світлом темряву і жар його подібний до сонця. Вогонь горить рівно і яскраво, а боки сірника лисніють від тепла. Цей юнак, якому я доставив незручності, точно такий ж сірник. Його вогонь яскравий і йому здається, що він буде горіти вічно. Він гордий, що його полум’я видно здалеку, воно рівне і не тремтяче. Але з часом будь-який запалений сірник починає повільно згоряти.

Опускається нижче голова, тихо скрипить чорнота в тих місцях, де ще зовсім недавно була фортеця. Вогонь теж стає меншим. Стає ламким і хитким. Вони починають боятися. Бояться інших сірників, чиє полум’я горить рівно і яскраво. Бояться, що їх власний вогонь погасне, а голова торкнеться землі, якщо порив вітру життя буде занадто вже сильним.

— А коли вогонь гасне? — тихо запитала дівчина. Вона здригнулася, коли в неї врізалася огрядна жінка в простому платті, і відійшла з дідком в сторонку. Світло світлофора знову змінилося на червоний, але дівчина не бачила нічого, крім сірника в руках старого. Той чиркнув головкою по тертці і, дочекавшись, коли сірник прогорить, поклав його на долоню, поцятковану дрібними зморшками.

— Сірник стає дуже крихким. Один рух і він розсипається, — відповів дідок, стискаючи долоню. — Залишається лише чорний пил, про який через мить ніхто не згадає.

— І немає іншого шляху?

— Є, але шлях повністю згорілого сірника кращий від іншого шляху, — сумно кивнув старий, дістаючи новий сірник. Він теж запалив його, а потім, піднісши до губ, дмухнув і загасив рівне полум’я.

— Вогонь гасне, так і не встигнувши набрати силу. І знову безлика милиця, спотворена ламкою чорнотою, — дідок зітхнув і різким рухом зламав сірник. Десь недалеко різко запищали шини і пролунав звук удару, але дівчина заворожено стежила за руками свого супутника. — А іноді сірник просто ламається, тому що був дуже впевнений у своїй фортеці.

Лише одиниці запалюються знову і про них теж мало, хто пам’ятає. Ми прийшли, мила. Дякуємо.

— Що? — насупилася дівчина, а потім здивовано відчинила очі, коли побачила, що стоїть з дідком на іншій стороні дороги і поруч видніються двері в банк. — Хм. Коли ми встигли перейти дорогу?

— Мабуть, вас так сильно захопила розмова, — посміхнувся дідусь і, боязко потиснувши руку дівчини сухою долонькою, схилив голову. — Дякую, що не пройшли повз майже згорілого сірника і не дали йому згаснути. Ваш вогонь горітиме ще дуже довго, повірте. Особливо він стане дуже яскравим, коли до вас приєднається ще один сірник. Його загасити найскладніше. Але це все стареча філософія. Кому вона потрібна?

— Комусь потрібна … спасибі, — тихо відповіла дівчина. Вона розвернулася і попрямувала до світлофора, після чого різко повернулася, але дідок пропав, немов його й не було.

Тільки на тротуарі як і раніше лежав зламаний сірник з чорною голівкою і чорний пил від повністю згорілого. До першого пориву вітру …

Вам сподобалася ця історія? На які роздуми вона надихнула вас?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: