Спасибі за те, що виховали для мене такого чудового чоловіка

«Спасибі Вам, Ельвіра Володимирівна. Спасибі за те, що виховали для мене такого чудового чоловіка. Я Вам обіцяю, що докладу всіх зусиль, щоб зробити Вашого сина по справжньому щасливим. Низький Вам уклін!»

За останні 16 років, не один десяток раз згадувала Лариса слова обраниці брата, які він виголосив на їх скромному студентському весіллі. Золоті гори обіцяного щастя обернулися швидким розлученням і дітьми, які довгі роки росли без біологічної матері.

Тоді, 16 років тому, вимагати допомоги з кинутими рідною матір’ю онуками у власної дочки, здалося Ельвірі Володимирівні хорошою ідеєю. Син постійно працював, щоб прогодувати матір, яку звільнили з роботи, і двох синів.

Лариса не збиралася залишатися в рідному місті – вона приїхала похвалитися червоним дипломом столичного ВНЗ і передати рідним запрошення на весілля. У Києві у Лариси залишився наречений, заяву в РАГС було подано, скромну вінчальну сукню – куплено.

Півторарічні племінники, які постійно плачуть, втомлений брат, що стоїть на колінах і мати, яка благала залишитися. Чи просто було Ларисі відмовитися від свого життя? Скоріш за все – ні. Але вона це зробила.

Ельвіра Володимирівна повернулася на роботу – на її місце ще не встигли нікого взяти. Сергій здійнявся духом – з приїздом сестри в будинку будуть працювати дві людини. А сама Лариса перенесла весілля і раз на місяць їздила до нареченого.

Відносини на відстані дали тріщину вже через пів року. Приїхавши без попередження, дівчина застала свого благовірного зі своєю колишньою однокурсницею.

– Знайдемо ми тобі тут нареченого, ти у нас красуня. Не рівня він тобі – непорядний! – заспокоювала Ельвіра Володимирівна дочку, збираючись на побачення.

Коли хлопчакам було по два з половиною роки, їх бабуся вийшла заміж і переїхала до свого чоловіка. Залишивши у своїй квартирі двох дорослих дітей і двох маленьких онуків.

Адаптація до дитячого садка була непростою – то один хворів, то другий, а то й обидва відразу. І на роботу Лариса влаштувалася тільки до їх чотириріччя.

Сергій купив вантажну машину і їздив по просторах країни, намагаючись бувати вдома якомога рідше. Ельвіра Володимирівна бувала у дітей набігами – онуків перевірить, дочку, і знову своєму чоловікові під крильце.

Лікарняні, розбиті коліна, додаткові заняття і підготовка до школи – все це лягло на Ларисин плечі. До хлопців дівчина прикипіла усіма фібрами душі, отримуючи у відповідь «Мама», вимовлене голосами, зворушливими до сліз.

Коли близнюки навчалися у другому класі, у Лариси спалахнув роман з колегою по роботі. Незапланована вагітність, пропозиція руки і серця …

– Ти не можеш так вчинити з нами! Як Сергій буде один виховувати дітей? Якщо постійно в роз’їздах? До себе заберете? Так хто вам дозволить? Яка дитина, Лариса? Нам хлопців піднімати треба! Встигнеш ще, які твої роки …

Лариса спробувала поборотися за своє щастя. Але два 8-річних телепні втекли з дому, залишивши нехитру записку «Ми більше не потрібні мамі …»

Про народжену дитину Ларисі не нагадували ні Сергій, ні Ельвіра Володимирівна. Колега не пробачив дівчині за свою дитину і розірвав відносини.

Життя Лариси перетворилося на рутину: будинок, робота, уроки, батьківські збори. І без того рідкісні приїзди Сергія, згодом, стали ще рідшими. «Бабу завів, а дітей зовсім на сестру скинув!» – шепотілися кумасі біля під’їзду, співчутливо хитаючи головами Ларисі слідом. Треба віддати Сергію належне: сестрі і синам він справно перераховував більшу частину своєї зарплати. А значна частка Ларисиної зарплати осідала на її рахунку в банку.

Повернулася після 14-річної відсутності рідна матір, яку майже 16-річні підлітки зустріли з розпростертими обіймами. Виконувати безглузді вимоги Лариси вчитися і думати про майбутнє – навіщо? Коли там, у рідної матусі, абсолютна вседозволеність і купа гаджетів?

Залишившись одна у квартирі матері, Лариса не знала, чим себе зайняти після роботи. Чому вони пішли з нею? Чому так легко пробачили зраду? Чому вона згадала про дітей, вперше за ці 14 років? Відповіді на ці питання Лариса отримала дуже скоро.

– Ларисо, ти речі збери. Я одружуся, у мене скоро буде дитина. – подзвонив Ларисі Сергій. – Я дружині колишній дзвонив, вона пацанів забрати мала.

– А куди я піду? Ти з мамою розмовляв? Це її квартира.

– Розмовляв. Не знаю. Ти ж мріяла заміж вийти – йди, виходь!

Ельвіра Володимирівна прийшла виселяти дочку особисто:

– Лара, тільки не влаштовуй сцену. Твій брат ще молодий – йому й сорока немає. Він заслужив своє щастя. А ти … Знайдеш собі кого-небудь. Вдівця, наприклад. Не впадай у відчай, зараз на кому тільки не одружуються.

Поживши пару місяців на орендованій квартирі, Лариса придбала невелику квартиру. Сім’ю її існування перестало цікавити – їй не дзвонили ні брат, ні мати.

Центр планування сім’ї, пошук відповідного донора – Лариса рішуче налаштувалася стати матір’ю. Справжньою матір’ю.

Про народження третього племінника Лариса дізналася від їх з Сергієм спільних знайомих. Погладжуючи свій п’ятимісячний живіт, Лариса подумки побажала здоров’я черговому племіннику. 

А ще через 4 місяці, коли без п’яти хвилин 40-річна жінка міцно притискала до себе новонароджену дочку, їй подзвонили.

– Лара. Ця негідниця, колишня дружина твого брата, відмовилася виховувати близнюків. Нова дружина Сергія загрожує йому розлученням, якщо вони будуть жити з ними. Не можна їм розлучатися – не хочу, щоб мій онук без батька ріс. Подейкують, ти квартиру купила? Забери їх до себе, ти ж їм як мати! – скомандувала Ельвіра Володимирівна.

– Вибач, мама. Розбирайтеся самі. Тепер у мене сім’я … – щасливо посміхаючись відповіла Лариса і поклала трубку.

Як ви вважаєте, Лариса правильно вчинила, що відмовилася допомогти?

Ira
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector