Чоловік років 40-ка залишився у мене на ніч. А все тому, що ми мали виконати декілька важливих справ зранку.
Я завітала у його кімнату з першими сонячними променями. У руках була ароматна кава. Чоловік від несподіванки сором’язливо усміхнувся.
– Я завжди мріяв про такий початок дня, але ніхто для мене цього раніше не робив, – зізнався він.
У відповідь я усміхнулася.
– Правда, у мене це вперше! – повторив він.
Тепер соромитися почала я.
– Я в цьому нічого такого не бачу. Буденна річ. Що приготувати на сніданок? Можу запропонувати омлет з беконом.
– Гаразд, – погодився він.
– Тоді я йду на кухню, а ти тим часом пий і вмивайся. Тільки не барися. Не хочу, щоб ти їв холодну страву. Тепленький омлет буде значно смачнішим.
– Після таких переконливих слів я готовий вставати просто зараз. Мені приємно, що ти так для мене стараєшся. Смачний гарячий омлет…Хіба це не привід поспішити?
Чоловік встав і пішов у ванну кімнату. Я направилася до плити. На кухні була ввімкнена сумна музика, яка змусила мене задуматися. На очах виступили сльози. Які жінки у нього були раніше? Адже кава і омлет – це такі прості та банальні речі. Я не бачу в цьому нічого надзвичайного. Для близьких людей я завжди готова робити такі дрібниці. Це прояв мінімальної турботи. Мені здавалося, що в цьому немає нічого особливого. Так просто повинно бути і так роблять усі. Проте виявляється, що ні. Можливо, це була ввічливість з його боку чи спроба зробити комплімент. Однак мене зачепило те, що хтось оцінив мої, здавалося б, природні вчинки…
Інколи це грає таку важливу роль!
У ваших сила надихнути і окрилити близьку людину! Для цього достатньо просто помічати те, що вона робить.
А ви згідні з цією думкою?
