Господар помер навесні. Старий будинок виявився нікому не потрібен (хоча рідня у господаря була) і стояв все літо, сумно дивлячись запиленими вікнами на навколишній світ. Ніхто не помічав, що іноді, частіше вечорами, у вікні з’являлася кудлата голова і проводжала прохожих повз людей жовтими сумними очима.
Домовик все літо охороняв порожній будинок, нудьгував, згадував свого старенького, мовчазного господаря. Нечутно ходив по кімнатах, поправляв скатертину на столі і покривало на дивані. Вночі виходив у двір подивитися на місяць і подихати повітрям, наповненим ароматом трав. Коли відцвітали кульбаби, домовик, ненавмисно вдихнувши пушинки, чхав у свої маленькі теплі долоньки і сміявся.
Восени, коли стало холоднішати, домовик пошив собі зі старого хазяйського покривала щось на зразок пальто, обмотував шию товстим колючим шарфом і сидів так на холодній печі, згадуючи, як господар жарко натоплював цю піч зимовими вечорами, як апетитно булькали в блакитній каструльці наваристі супи, як смачно пах свіжозаварений чай у великому, з бузковими ірисами на боках, чайнику.
Господар був відлюдником, не завів собі ні собачку, ні кота і домовик шкодував про це: зараз би можна було притулитися до теплої, живої істоти і поскаржитися на життя …
… Я йшла зимового морозного вечора до себе додому. У кількох будинках привітно світилися вікна, з димарів струменів білий димок. Але були і порожні, нежитлові будиночки, вікна яких вже навряд чи коли-небудь відкриються, щоб впустити свіже повітря і сонячне світло.
Цих порожніх будинків в селі було дев’ять. Це я знала точно.
Проходячи повз спорожнілий минулої весни сусідній будинок, я почула чийсь тихий плач. По занесеній вже по коліно снігом стежці, пробралася до ґанку, на якому сидів домовичок. На ньому було пальтечко зі старої ковдри, а навколо шиї намотаний товстий шарф. Домовичок жалібно і гірко плакав, витираючи сльози кінчиком колючого шарфа.
– Не варто плакати, вже все добре, – сказала я і взяла його на руки.
– Я знаю, ви подружитеся, – додала я, входячи в мій затишний і теплий будинок.
На столі, вкритому квітчастій скатертині, весело сопів самовар, поруч стояв чайник для заварювання з намальованими яскраво-жовтими соняшниками. Посередині, на великій тарілці, височіла гора апетитних теплих ватрушок. А на лавках, навколо цього гостинного столу, весело похитуючи ніжками в різнокольорових вовняних шкарпетках і смачно наминаючи ватрушки з чаєм, сиділи веселі домовички. Їх було рівно вісім …
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
У кріслі лежала зв’язана мною минулого вечора пара маленьких шкарпеток …
Ви вірите в те, що у ваших будинках оселяються домовики?
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Навіть старі бабусині сковорідки заблищать як нові: перевірений засіб
Моя донька 6 років зі мною не розмовляє, не цікавиться моїми справами взагалі
– Позичати родичам гроші – то собі гірше робити, – казав чоловік. Шкода, що я його тоді не послухала.
Питання було піднято ще раз – син і невістка приїхали до нас в гості в міську квартиру з нагоди чергового сімейного свята. Я знову категорично заявила, що їм на нашу дачу дорога закрита
“У снах завжди приходять підказки” — тлумачення снів за днями тижня
Свекруха мене, як невістку, відразу не сприйняла. Затялась, сказала, що навіть на наше весілля не прийде. Слова свого дотримала. В ту суботу, коли ми з чоловіком побрались, вона пішла копати картоплю
Най-най Знак Зодіаку: чим ви кращі за інших?
Простий розчин від якого ваші квіти будуть гарно цвісти
Програма очищення організму, яка виручить вас за один день
Короткий психологічний тест, який відкриє Вам очі на власну особистість
– Доведеться трохи потерпіти! – зціпивши зуби сказала Катя, коли наважилась відвідати матір. ЇЇ вже 8 років не було у рідному місті
Пропустила весілля дітей, бо заробляла їм на життя. А вони мені ще й як віддячили
Весілля мого сина не забуде ніхто. На ньому розкрилося дві страшні таємниці
“Олю, ти така класна!” – із захопленням сказала подруга. “Так, я знаю”, – відповіла впевнено
На вішалці одне-однісіньке висіло її стьобане пальто. Старенька наділа його, взяла вузлик, причинила за собою двері, пішки спустилася на вулицю
Та хіба так можна – проміняти ювілей рідної матері на вечірку з друзями?Я ще за місяць до свята попередила сина з невісткою. А вони сидять у телефонах, голови не підіймають – тільки кивають у відповідь
Все, що вам потрібно знати про відносини з дівчиною, яка довгий час була самотня
