Хлопчика Ваню невідомі підкинули до собачої буди. Можливо це його безвідповідальна мама, а може такий самий батько.
Зовсім крихітну дитинку перев’язали ціпком і кинули біля старого дворового пса. Собака вже давно жив у цьому дворі. Місцеві навіть зробили йому невеличку хатинку і регулярно підгодовували свого улюбленця.
Старий пес не зміг залишити малюка. Пухнастий усіляко намагався обігріти новонароджене маля. Коли на вулиці з’явилися люди, собака загарчав аби привернути увагу двоногих.
У майбутньому Іван отримає прізвище Зацепін. Може це збіг, звичайно, або хтось вирішив так пожартувати.
Чи не плакав він і після. Був мовчазним, дружби ні з ким не водив. У всіх трьох дитячих будинках, де періодично перебував Ваня, все вихователі говорили одне й те саме: дивний хлопчик.
Ось і в цьому дитбудинку п’ятирічний Ваня тримався від всіх подалі. На території, біля паркану з палиць і старої дрантя, виклянченной у кастелянші він спорудив собі щось на зразок куреня, в якому і проводив свій вільний час. Решта дітей парами або групками граються у дворі, він же напхає в кишені недоїдений за обідом хліб, прихопить під мишку книжечку з барвистими картинками і ну в свій курінь.
Сидить там, поведивая комусь придумані історії з книжкових картинок. Кому він все це розповідав? Не зрозуміло. Чи не пустує, та й добре.
Всі вихованці знали, якщо раптом навідалися сторонні тітка з дядьком, значить будуть когось вибирати. І потрібно неодмінно потрапити їм на очі, щоб помітили. І що-небудь цікаве розповісти або хоча б скласти, ну щоб оцінили.
Хлопчик Ваня не вмів всього цього. Кожен раз, коли якогось ощасливленого дитини забирали за руку за ковані ворота такі ось тітка з дядьком, він з придихом, майже благоговінням дивився з віконця на цю сцену, потім, зітхнувши, відходив і продовжував малювати. Зображував він завжди один і той же: зелений луг, далеко видніється річка, по дорозі до якої йде високий чоловік, тримаючи за руку хлопчика, а попереду мчить кудлата весела собака.
Цю пару Іванко вже бачив тут. Ще тоді, задивившись на витончену легку «фею» в якомусь зовсім дивовижному абрикосовому плаття і високого сильного чоловіка поруч з нею він подумав, що вони схожі на богів, як з тієї книжки з картинками. Ось і сьогодні крізь скляні двері він зауважив, як вони піднялися кудись на другий поверх.
-Ванечка, ходімо зі мною, – хлопчик покірно вклав свою руку в руку виховательки Тамари Вікторівни, і вона повела його по довгому коридору в кабінет директора.
-Ну от, це і є наш Ваня Зацепін, – директор Всеволод Опанасович, обійнявши хлопчика за плечі, підвів його до високого чоловіка і феї, які перебували тут.
-Ванечка, я і моя дружина Ліза хочемо усинови
ти тебе. Ти погодився б жити з нами? – запитав чоловік, присівши перед хлопчиськом навпочіпки.
У Вані від несподіванки перехопило подих, він не вірив свої вухам: його хочуть взяти жити до себе в будинок боги! Його !!! І директор, і вихователька до цієї секунди навіть не підозрювали, що виявляється Ваня Зацепін вміє посміхатися. Так як! Тільки посмішка, раптово з’явилася на обличчі хлопчика, так само раптово зникла.
-Ні, – тихо прошепотів він. Я не хочу до вас.
Вихователька і директор здивовано переглянулися, після обережно поглянувши на розгублених візитерів.
-Можна, я вже піду? – звернувся Ваня до Тамари Вікторівни.
-Ванечка, чому ти відмовляєшся? Ці люди хочуть, щоб ти був їхнім сином, розумієш? У них немає своїх дітей. Знаєш, як би вони любили тебе, – вмовляла його вихователька.
-Я знаю, але все одно не хочу, – тихо, але твердо промовив Ваня і, не піднімаючи голови, буквально вибіг з кабінету.
Чоловік і жінка вийшли у двір дитячого будинку.
-Я не розумію, що зі мною не так, – Ліза була пригнічена, – Мені так сподобався цей дитина. Андрій, чому я така нещаслива?
-Родная, не втрачатимемо надії. Всеволод Опанасович спробує умовити його, – Андрій обійняв дружину за плечі, поцілував її в скроню.
Помітивши в дальньому кутку двору саморобний курінь, він звернувся до виховательки, яка грала з дітьми на вулиці:
Скажіть, це і є те знамените Ваніно притулок?
-Так це воно.
-А Ваня зараз там?
-Ну а де йому бути, – злегка посміхнувшись, відповіла жінка.
Попросивши Лізу трохи почекати його, чоловік попрямував до даного «спорудження». Підійшовши до куреня, Андрій почув знайомий голос:
-Відел б ти, які вони гарні, як з книжки, – мрійливо розповідав Ванюша комусь невидимому, – Тільки мені не можна до них. Я не можу залишити тебе тут одного.
-Хто це у тебе там? – Андрій постарався, щоб його голос прозвучав як можна м’якше. Але незважаючи на це, Ваня все одно злякався, чоловік зрозумів це по різко вскінувшейся голові хлопчаки і по жаху, що позначилося в його широко розкритих очах. Чи не втаїлося від Андрія і то, як Ваня тремтячими від поспіху руками незграбно намагається застебнути наглухо куцу курточку, яка зрадницьки стирчала.
-Нікого тут більше немає, – запинаючись пробелькотів хлопчик.
-Клянусь, я нікому не скажу, хочеш, це буде нашою з тобою таємницею? – змовницьки знизивши голос, підморгнув Андрій.
Ваня, кілька секунд помовчавши, все ж розстебнув верхні гудзики, звідки моментально вискочила руда голова кудлатого цуценя зі свешеннимі набік рожевим язичком. Іванко, нахилившись, дбайливо поправив загорнувшись вухо собаки, і чоловік знову побачив ту доброзичливій усмішці, яка підкорила його ще там, в кабінеті директора.
-Ти через нього не хотів звідси їхати? – запитав Андрій.
-Звичайно, – щиро здивувався Іванко, – а хіба можна вчинити інакше? Він мій друг і у нього, крім мене немає нікого на цьому світі. – Потім, опустивши голову дуже тихо, майже пошепки додав, – Він теж підкидьок.
Серце чоловіка стислося. Зрадницьки защипало в очах. Андрій присунувся до Вані, стоячи колінами прямо на голій землі.
-Хочеш, я розповім тобі про свою найзаповітнішу мрію? – запитав він, заглядаючи в очі хлопця.
– Я йду по зеленому, квітучому лузі з вудками напереваги, попереду блищить прохолодна річка, ваблячи до себе. У моїй руці довірливо лежить долонька маленького п’ятирічного хлопчика, мого сина. Ми йдемо, неспішно балакаємо, смакуючи багатий улов, а попереду нас з веселим гавкотом мчить кошлатий рудий пес.
Іванко, ти допоможеш мені здійснити мою мрію?
А ви б змогли всиновити дитину?
