Мама сиділа в кріслі, сумно опустивши голову, слухала шкільного психолога. Славік стояв біля дверей, сердито, спідлоба дивився на «психічку». Раптом мама схопилася і закричала: «Та хоч в дитбудинок його здайте, не можу більше з ним». Впала знову в крісло, заплакала.
Славік спалахнув, не роздумуючи, вискочив за двері, скотився вниз по сходах. Схопивши куртку з роздягальні, вибіг на вулицю, і побіг не розбираючи дороги.
«Нехай вона зі своїм Колькою живе, він же відмінник, олімпіадник!», – думав він на бігу. Молодшого брата він сильно любив, але мати останнім часом все частіше ставила його в приклад Славкові. Прикро.
Хлопчисько добіг до залізничної станції, застрибнув у електричку, яка щойно приїхала. Поки їхав, сам не знаючи куди, думав як він тепер буде, як там мама. Але згадавши слова матері, сердито струснув чубчиком і почав дивитися у вікно.
Минуло два роки, шістнадцятирічний Славко сидів в каптерці, пив чай і одним оком дивився телевізор. Йшла передача про пошук людей. Раптом він побачив на екрані мати, подумав, що здалося. Навіть помацав лоб рукою.
Але потім почув голос ведучого: «Розшукується Трифонов В’ячеслав Сергійович, 2001 року народження». Далі перераховувалися його прикмети з показом дитячої фотографії.
Потім мати підняла заплакані очі і тремтячим голосом сказала: «Славку, синку, повернися! Я чекаю тебе! Пробач мені!”
Весь день він ходив по території СТО в похмурому настрої. Не жартував як зазвичай. А ввечері підійшов до начальника, пояснив ситуацію і попросив відпустку на два тижні. Начальник, виявляється теж бачив передачу, тому відразу підписав йому заяву.
Чим ближче під’їжджав поїзд до рідного міста, тим сильніше хвилювався Славко. І ось він біля рідного під’їзду. Спробував побачити, що відбувається у квартирі, але з вулиці на третій поверх не заглянеш, та й штори щільні висять.
Стиснувши кулаки від хвилювання, зайшов в під’їзд. Піднявся повільно до квартири. І встав перед дверима. Раптом двері відчинилися, на порозі стояв Коля з якимось пакетом в руках. Так вони стояли і дивилися один на одного.
Мати з маленькою дівчинкою на руках, вийшла в коридор подивитися, чого там Колька копирсається. Побачивши Славка, вона чомусь злякано подивилася на дочку, посадила її на підлогу і зробила крок до старшого сина.
Славко сам не очікував від себе такого, але він уткнувся матері носом в плече і заплакав, як маленький. Мати обняла сина і заплакала. До них приєдналася маленька Улянка, навіть Колька почав схлипувати ….
Через три місяці Славко перебрався жити до рідного міста, вступив на навчання до технікуму на автослюсаря, а у вільний час із задоволенням бавився з молодшою сестрою.
Як ви вважаєте, жінка справді жаліє про сказані слова щодо Славка?