В очах крихітки блищали сльози радості, а я ледве стримувала клубок у горлі, коли дитячі ручки обвили мою шию в знак подяки …Чи треба говорити, що Юля тепер моя дочка?

Працюю я в великому державному підприємстві і за службовим обов’язком є ​​за сумісництвом головою молодіжної профспілкової організації. Ми часто організовували благодійні акції, збори коштів на лікування та операції, провідували пенсіонерів і ветеранів. 

Мені на пошту прислали лист з проханням взяти опіку над дитячим будинком. Залишити це без уваги я не могла і зі своєю командою ми поїхали на розвідку в невелике селище біля нашого міста. Скажімо так, я не знаю, як повинні виглядати муніципальні будинки, це був будинок сімейного типу – так нам гордо представив його директор, веселий чоловік у віці, більше схожий на дідуся зі зграєю онуків.

Нас напоїли чаєм, показали оздоблення, дитячі кімнати та ігрову. Всього там перебувало 18 дітей від двох до 14 років, вони приготували нам невеличкий концерт і охоче йшли на контакт. Дивитися на це без сліз не виходило і ми одноголосно прийняли рішення взяти шефство над цими дітками, незаслужено скривджених долею.

Перед від’їздом, я підійшла до кожного вихованця і запитала, чого їм не вистачає, щоб наступного разу порадувати їх бажаними подарунками. Побажання були стандартними: книги, одяг, іграшки, канцелярське приладдя та солодощі. Худенька дівчинка років 5-ти довго соромилася, а потім соромливо прошепотіла мені на вухо, що мріє про ляльку з довгим волоссям.

Я не могла залишити її прохання без уваги і особисто вибрала їй найкрасивішу, в пишній сукні і золотистими локонами. Приїхали ми до них через місяць з презентами. Не передати словами, скільки захоплення було в дитячих очах, коли вони кинулися розбирати пакети. Мою підопічну, Юлю, я знайшла в їдальні, вона дуже соромилася і я принесла їй красиву коробку прямо туди.

Дівчинка довго не наважувалася взяти її в руки, не вірячи, що це їй, довго розглядала, несміливо торкалася до волосся ляльки, а потім запитала:

– “Як тебе звуть? Я хочу назвати її як тебе, ти така ж красива і добра”.

В очах крихітки блищали сльози радості, а я ледве стримувала клубок у горлі, коли дитячі ручки обвили мою шию в знак подяки …Чи треба говорити, що Юля тепер моя дочка? Чоловік погодився, мама не проти. Так що тепер у Юлі повна сім’я, а скоро народиться й братик. До цього років п’ять не могла завагітніти, але ось – сталося. Думаю, завдяки Юлі все це …

Як вам такий вчинок цієї жінки?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector