Це була гарна родина. Сашко з Оленкою познайомилися ще після школи. Хороші люди. Він завжди старався назбирати грошей та переїхати до столиці, а вона завжди прагнула кращого життя. Обоє виросли у гарних родинах, обоє жили з батьками, а потім Оленка завагітніла й вони вирішили розписатися. Батьки Сашка пішли рано.
З самого початку жили у тещі. Сашко працював за трьох, відкладав гроші й ось його мрія здійснилася. Керівник побачив титанічні старання свого працівника й забрав його з собою у Київ. Так він став керівником філії. Працювати доводилося багато, але вже за рік родина купила власну трикімнатну квартиру.
Оленка також на місці не сиділа, почала свій бізнес розвивати та займатися вихованням Ромчика. Він взагалі дуже розумним хлопчиком був. Цікавився різними справами, любив спорт. Оленка його на різні секції водила, займалася домашнім господарством. Взагалі, їх родину можна сміливо назвати зразковою. Всі працюють, люблять один одного, а коли з’являвся вільний час, то завжди проводили його разом.
Життя у столиці не було легким, але згодом у Сашка почало з’являтися більше вільного часу й одного разу, вони з Оленкою вирішили провести разом романтичні вихідні. Ромко на той час був у бабусі, тому вони відправилися у подорож на автівці лише вдвох. Того ж дня трапилася страшна аварія. Сашко намагався зробити все, аби врятувати кохану й загинув сам.
Олена, через численні психологічні та фізичні травми навіть не могла підвестися з ліжка. Так Роман у 7 років став справжнім чоловіком. Бабуся навчила його готувати, а сам він ніколи не боявся брудної роботи. Намагався завжди підтримувати маму та допомагати їй як тільки міг. Сусіди навіть гроші йому давали, але він гордий – не брав, доводилося для нього різну роботу вигадувати. Вже якась копійка до бабусиної пенсії.
Олена не витримала горя й пішла з життя через рік. Роман повинен був залишитися з бабусею, але через численні хвороби, комісія не дозволила їй взяти опіку над хлопчиком і його відправили до інтернату. Там йому було вкрай складно, адже він знав, що таке нормальне життя. Бабуся завжди казала йому, аби він гарно вчився та не відступав від своєї мети, а вона його обов’язково забере. Роман сильно старався, але серце бабусі не витримало такого удару і її не стало.
Так він залишився геть один. Працівники дитячого будинку навіть не знали як йому про це повідомити, проте він все зрозумів без слів. Просто мовчки кивнув й продовжив свій шлях. Він завжди допомагав іншим та цілеспрямовано йшов до своєї мети.
Як би ви відреагували на місці хлопчика?
