У мене з Арсеном була ідеальна сім’я — принаймні я в це донедавна щиро вірила. Ми одружилися з великого кохання, через 2 роки я подарувала чоловікові синочка, жили у великому і просторому будинку моїх батьків.
Здавалося, що я потрапила в казку, яка обов’язково матиме тільки щасливий кінець. Але в долі на моє життя були свої плани…
Все почалося з того, що Арсену набридло жити з моїми батьками, він постійно мені повторював, що молода сім’я має жити окремо. З одного боку, я цілком з ним погоджувалася, а з іншого — добре розуміла, що ми не можемо собі зараз дозволити купівлю квартири.
– Любий, ну чого такому розкішному будинку пропадати? Мої батьки хіба кусаються?! Нам з ними непогано живеться — вони й за малим коли треба приглянуть і мені по господарству допоможуть.
– Ти живи, як знаєш, а я своє житло мати хочу!
Після тих слів чоловік заявив, що збирається їхати в Польщу на заробітки. Як я тільки не старалася його відмовити від цієї затії – нічого не вдалося.
Пропадав на тому будівництві вдень і вночі. Додому вибирався тільки 1-2 рази на 3 місяці. Я так за ним сумувала, але розуміла, що він старається для блага нашої сім’ї.
Отак мій Арсенчик жив на 2 країни аж 3 роки, а потім в Україні почали відбуватися такі жахливі речі. Я довго не думала — зібрала синочка, склала валізи і виїхала до чоловіка. Думала, він зрадіє, буде радий нас бачити, але не все так сталося, як гадалося.
– Олено, ти маєш розум?! Не могла завчасно попередити, що збираєшся приїхати з дитиною?!
– Ну, пробач, я хотіла сюрприз влаштувати!
– Сюрприз?! Де я тебе спати тепер маю класти? В тій кімнаті мені одному місця мало, а тут ще ти з дитиною.
Я ще ніколи не бачила свого чоловіка таким сердитим. Я не розуміла, чому він так дивно себе поводить, але через кілька днів Арсен мені сам все пояснив:
– Мені шкода, але я більше тебе не кохаю. У мене є інша жінка.
– Яка жінка? Ти… Як ти міг?
– Це ти як могла бути такою наївною? Невже вірила, що нормальний, здоровий чоловік так довго витримає без жінки?! Одним словом, шукай собі нове житло, якщо хочеш залишатися в Польщі, бо завтра до мене має переїхати Оксана.
Я стояла, як вкопана. Не могла вимовити ні слова. Мені дуже хотілося спати — здавалося, що вранці я прокинуся і зрозумію, що це був лише жахливий сон. Подзвонила мамі, про все розповіла.
Вона мене під милість Бога просить вертатися додому, каже, що самій на чужій землі мені робити нічого. Може, вона й права? Але як я так просто віддам свого чоловіка якійсь змії? Якщо я поїду, то назавжди його втрачу.
Що ж робити?
Що порадите Олені? Як би Ви вчинили на її місці?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
