– Чому ти знаходишся в цьому небезпечному місці одна? – запитав у дівчинки незнайомий чоловік в темному, поношеному плащі.
У приміщення, в якому знаходилася маленька п’ятирічна дівчинка, практично не проникало світло. Але це її не лякало. Тут, в цьому холодному і сирому підвалі, вона відчувала себе в безпеці. Малятко обіймало змарнілими ручками великого плюшевого ведмедя.
– Я тут ховаюся. – прошепотіла дівчинка і ступила кілька кроків назад, ховаючись між темними стінами.
– Чому тобі необхідно ховатися? Хіба тебе хтось ображає?
– Ні, просто я не така, як вони … Мене всі бояться …
Незнайомець в довгому темному плащі, з глибоким капюшоном на голові, не стояв, а практично ширяв над поверхнею підлоги.
– Розкажи мені про все. – голос звучав не дуже голосно, але у дівчинки навіть не виникло думки не послухатися.
– Рік тому мене збила машина. Після того, як я отямилася, зрозуміла, що чую різні голоси. Мама водила мене по різних лікарях, і думала, що я зійшла з розуму.
Дівчинка прихилилася до стіни, і присіла на брудну і холодну підлогу. Вона навіть не звернула увагу на те, що її брудне плаття вимазали ще більше.
– Я зрозуміла, що голоси, це те, що думають люди навколо мене. Я сказала про це татові і мамі. Коли батьки зрозуміли, що я говорю правду, то показали мене лікарям. Лікарі хотіли забрати мене і вивчати, як мишу в лабораторії.
По щоках дівчинки почали котитися сльози.
– Я сказала про це мамі, але вона теж мені бреше. Я ж знаю, про що вона думає. Я не хотіла до лікарів, тому і втекла. Зараз мене всі шукають. А мені дуже страшно, я не хочу вмирати!- Що ж ці люди роблять!
Чоловік підійшов до дитини і нахилився. Він простягнув руку, і замість пальців у нього виявилися голі кістки. Малятко підняла голову, але розгледіти обличчя незнайомця не змогла – воно ховалося в темряві під капюшоном.
– Хочеш, я заберу тебе з собою? Там, куди ми підемо, не буде холоду і болю. Всі проблеми втратять свою значущість, настане справжній спокій …
Незнайомець простягнув крижану долоню, за яку дівчинка вхопилася, щоб піднятися з бетону.
Здавалося, всього хвилину назад чоловіка огортала темрява. Але зараз він перетворився на джерело яскравого світла, з якого виходили тонкі нитки, що обплутали дівчинку. Їй раптом стало тепло і спокійно. Ці промінчики затягували дитину туди, звідки не повертаються. Перед очима дитини почали з’являтися картинки минулого життя. Вони мали яскраву емоційну розмальовку. Ось її улюблені гойдалки, велика лялька в гарному одязі, їжачок, який прийшов в гості і п’є молоко з блюдця, подружки за маленьким, майже ляльковим столиком, червоний м’яч, аварія, лікарня … дитинство, яке закінчилося в одну мить.
Дівчинка раптом зупинилася і пильно подивилася на незнайомця. Вона дуже повільно забрала свою ручку з сильної долоні і впевнено промовила:
– Я залишаюся тут.
Малятко повернулась і дуже швидко побігла назад. Їй в слід пролунали тихі слова:
– Я в тебе вірю. Ти подолаєш всі труднощі, і світ опиниться біля твоїх ніг.
У темному і холодному коридорі на коротку мить блиснула вістря холодної зброї, і незнайомець розчинився в темряві.
Моторошна історія, чи не так?
