Я досить рано втратила чоловіка. Він у мене був заможною людиною, тому у спадок від нього перейшли дві великі квартири. У першій одразу почали жити дві наші донечки, вони якраз навчаються в університеті, тому такий варіант їм ідеально підходить. А другу квартиру ми вирішили здавати, все-таки гроші ніколи не бувають зайвими. Та й квартира не буде стояти без діла. Вирішила, що до ріелторів звертатися не буду, а подавати самотужки оголошення – це великий ризик. Ніколи не знаєш, які люди можуть тобі попастися. Тому взяла свій мобільний телефон і стала по черзі обдзвонювати всіх своїх знайомих. Раптом комусь потрібне житло.
На відповідь не довелося довго очікувати. Вже через два тижні я знайшла орендарів. Одна моя знайома якраз була в пошуках житло. Заселилася вона разом зі своїм чоловіком та дитиною в квартиру. Договір укладати ми не стали, свої ж люди, немає чого переживати. Усно домовилися про суму оренди і всі залишилися задоволені. Я щиро раділа, що змогла заселити в квартиру своїх знайомих. Все було добре приблизно три місяці. І потім почалося… Стали слізно мене просити, щоб я зачекала з оплатою, оскільки у них зараз фінансові проблеми. Потім зателефонували мені та сказали, що гроші віддадуть одразу за два місяці, але через декілька тижнів.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Згодом я дізналася, що у знайомої виникли проблеми з роботою. Не зрозуміло, чи її звільнили, чи вона за власним бажанням пішла. Ось так і тягнеться дана історія вже декілька місяців, а все без змін. Рада, що хоча б комунальні послуги оплачують. І на цьому спасибі.
А нещодавно вирішила навідатися до них і просто не знайшла правильних слів, щоб описати побачене. Хотіла влаштувати скандал, але не стала. Тепер не знаю, як мені з ними розпочати розмову про те, щоб вони збирали свої речі та з’їжджали з моєї квартири.
А що ви думаєте з цього приводу?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
