Я така людина, яка не дуже любить непроханих гостей, особливо коли вони безцеремонно просто ставлять тебе перед фактом. Ось так вчинила і моя подруга, яка вирішила приїхати з сусіднього міста зі своєю родиною.
Звичайно, що я була не задоволена таким розвитком подій, але вже нічого не могла вдіяти. Подругу я вже не бачила приблизно пів року, і тим більше думала, що вони просто приїдуть повечеряти, а залишаться переночувати в готелі або орендованій квартирі. Подруга приїхала до мене разом зі своїм чоловіком та семирічним сином. Я накрила стіл, сіли, поговорили, насиділися. І ось я дивлюся на те, що вже пізня година, а вони все продовжують спокійно сидіти за столом. І коли вони збираються йти?
Дитина у них була абсолютно не вихована. Вона всюди бігала, витягувала все з моїх тумбочок, викрикує на всю квартиру. Говориш йому, щоб він заспокоївся, але це діє лише на декілька хвилин, а потім знову починається те саме. Я вже просто не витримувала, а завтра вставати на роботу.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
І ось вбігає в квартиру моя сусідка знизу і починає кричати, що я їй повністю затопила всю квартиру. Забігаю я одразу в ванну, а там малий вставив пробку в ванну, вода несамовито тече повним ходом. Як виявилося, її син вирішив зробити з квартири великий океан. Ось тут я більше не могла тримати все в собі. Я накричала на її дитину і виставила їх з квартири. Перед тим сказала, щоб віддали сусідці гроші на новий ремонт.
Якщо ти приходиш в гості з дитиною, яка поки не знає, що можна робити, а що ні, то будь ласка, слідкуй за нею! І взагалі, як можна приїжджати без запрошення до когось?
А як ви реагуєте на непроханих гостей?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
25 фотографій, які обдурять ваші очі
